Небесна і земна

В мені плаче Жінка і водночас радіє Душа.
Плаче та, якій не чужі будь-які людські переживання, яка ображається і пробачає, яка злиться і вгамовується, яка помиляється і намагається виправити те, що здається неправильним. Вона сумує і корить себе тим, що могло бути інакше, що могла бути м'якшою,  смиреннішою, добрішою до нього. Могла вкорте закрити очі і спробувати виправити. Вона все ще беззастережно вірить у те, що все можна виправити будь-якої миті. Вона виснажується від своїх спроб, а, відпочивши, сама себе не розуміє: від чого втомилася, чому не змогла, як допустила все, що є тепер?
Але Інша шепоче, що все правильно.  Вона радіє тим перспективам, які відкриваються іншій Душі, що та буде, нарешті, рости через проходження досвідів, яких він уникав, від яких вона намагалася його відгородити, вберегти, якоюсь мірою і задля свого власного спокою. Але прожити життя за іншого ми не можемо. Жінка це теж розуміє, але так хотілося б, щоб все було простіше... Тому часом вона плаче, навіть коли чує свою Душу, яка любить безумовно, любить все і всіх і своїм спокоєм надає впевненості у тому, що все так, як має бути. Плаче разом з нею від радості, і плаче за тим, як все є у світі проявленому.
Важко їм буває співіснувати, важко земній погоджуватися з небесною, розуміти її мотиви і діяти згідно з її потребами. Але небесна позбавлена егоїстичних міркувань, вона не може діяти на шкоду іншим. Тож хай береже вона земну від поривів заподіяти комусь добро, яке насправді таким не є.