неділя, 31 березня 2013 р.

Туман

Мене завжди зачаровував туман.

     Він обіймає весь світ своїми лагідними, м'якими, але такими невблаганними, напівпрозорими обіймами і ти вже майже нічого не бачиш і не чуєш навколо. Лиш ледь помітні плями розмитиго світла від ліхтарів та з вікон, лиш ледь чутні вдалині  звуки автомобілів, які намагаться досягнути пункту призначення, змагаючись з туманом, розриваючи його обійми нахабним світлом своїх фар.
      А ти стоїш і не бачиш навіть власної руки, витягнутої вперед.
 Ніч і туман - ідеальні спільники. Коли вони приходять разом - я почуваюся по-справжньому захищеною. Не знаю і не хочу думати від кого чи від чого, але вони викликають в мені відчуття абсолютного спокою, впевненості у власній безпеці. Туман обіймає все навколо, в тому числі й мене. Ніч обіймає туман, і усе, що в тумані, і мене також.
     Вологе повітря п'янить, все навколо стає невиразним. Туман глушить  звук і робить розмитою картинку і тому загострюються інші відчуття, зникають думки, і стають непотрібними слова.     
     Ти мрієш у ньому розчинитися, ти стаєш такою ж тихою, впевненою і спокійною. Ти дякуєш йому за ці прекрасні відчуття і мрієш зустрітися з ним знову.
      Тобі байдуже до всіх, кому він завдає незручностей, бо ти сама його дуже любиш. Любиш більше за дощ і більше за сонце, більше за сніг і за вітер, і лише густі сині хмари дарують тобі схоже відчуття спокою і захищеності, але вони не можуть сховати тебе у своїх обіймах, і лише висять над головою мов велетенська парасолька.

Побудь зі мною трохи ще і вранці.
Я сумувала за тобою.
Дякую що прийшов.

пʼятниця, 29 березня 2013 р.

Натхнення

Віра людей, які вірять у твої сили та здібності більше, ніж віриш ти сам, надихає.
Особливо тоді, коли те, що тобі треба робити, приносить задоволення.
Я по-справжньому щаслива, бо мене оточують саме такі люди.
Дякую за підтримку та розуміння.

середа, 27 березня 2013 р.

Невидимі захисники

Бувають моменти, кили тобі начхати геть на все, що відбувається навколо, і навіть на те, що відбувається в тобі і з тобою, ти не маєш бажання розібратися ні з емоційним болем, ні з тим, у що він з часом починає виливатися на фізичному рівні. Ти просто починаєш потихеньку вбивати себе своєю бездіяльністю.
І в миті, коли здається що я вже на самому дні, я відчуваю присутність поруч чогось прекрасного, заспокоюючого, але невидимого.
Мене ніби хтось обіймає за плечі і незрозумілим чином допомогає віднайти внутрішню рівновагу, дає сил прийняти і звільнитися.
З того часу, як  я це зрозуміла, іноді прошу його з'явитися і підтримати мене, але він дає про себе знати лише тоді, коли бачить, що ти сам вже не в силах справитись з тим, у чому застряг.
Приємно знати, що ти завжди маєш підтримку. І важливо знати, що якщо ти її ще не відчуваєш - значить в тобі достатньо сил подолати кризу самостійно.
Я з вдячністю радію присутності свого невидимого друга, а можливо, й не друга, а друзів.

Ярлики

Людина має носити лише ті ярлики, які вона сама на себе навісила, згідно з якими намагається існувати в цьому світі. Саме існувати, бо життям це назвати складно.  Під маскою ти справжній просто повільно вмираєш.
Хочу навчитися не навішувати ярликів на тих, хто навколо.
Хочу навчитися позбавлятися від своїх власних і бути такою, якою хочеться на даний момент, а не такою, як від мене очікують.
Хочу навчитися не зважати на чиєсь невдоволення моєю справжністю.

понеділок, 25 березня 2013 р.

Краще не складати уявлення

Хіба можна настільки засмутитися через вчинок людини, яка так просто викинула тебе зі свого життя?  Напевне засмучує не сам вчинок, а те, що людина виявилась не такою, якою ти її собі придумав.
Яким би об'єктивним не здавалося тобі твоє бачення когось - воно завжди помилкове.
Краще не мати особистого уявлення про щось, чи про когось... Тоді не засмучуватимешся - а дивуватимешся. Це однозначно має бути приємніше, або принаймні не так боляче.

Бути слабкою


Даремно я спустилась у світ егоїстичних почуттів і емоційних рішень зі свого звичного, зручного,  світлого і спокійного світу, в якому все було розставлено по місцях, і де ніхто не міг мене вивести з рівноваги.
Тепер так хочеться бути слабкою і дозволити собі сльози, дозволити собі істерику, дозволити вилити назовні все, що кипить в моїй Душі. Але ж злитися маєш лише на себе саму. Сама дозволила собі зістрибнути з небес.
Коли вже ти чомусь навчишся?  

субота, 23 березня 2013 р.

Лиш простягнути руку

Дивно виходить: ти чогось прагнеш, довго мрієш про це, вважаєш, що робиш все, що можеш аби здобути. А коли хтось відгукується на твоє бажання і дає можливість отримати все й одразу - починаєш вагатися.
Тебе переповнюють сумніви, ти почуваєшся неготовим жити з цим до останніх днів, бо усвідомлюєш нарешті, що все назавжди зміниться. Безповоротно...
Але дороги назад вже нема. Перший крок зроблено. І рано чи пізно доведеться зробити наступний, простягнути руку  - і отримати подарунок, який зараз тебе так лякає.
Найстрашніше - це розчарувати тих, хто покладає на тебе надії, хто вірить у твої сили більше, ніж ти сам.

пʼятниця, 15 березня 2013 р.

Мій друг - той, хто насмілюється говорити мені все, як є

Чому щоразу, коли ти не маєш бажання відповідати на моє запитання, ти говориш "Не знаю"?
Все ти знаєш. Може просто боїшся, що твоя відповідь може мене образити. Але ж "Мій друг - той, хто насмілюється говорити мені все, як є, той, хто насмілюється мене виправляти"...

неділя, 10 березня 2013 р.

Печальне припущення

Все частіше виникає відчуття, що всі, хто з'являються в моєму житті, кому вдається проникнути в моє серце, з'являються лише для того, щоб я вкотре пошкодувала про те, що втратила тебе. Щоб я усвідомила, що ти був тим єдиним, призначеним мені долею.
Як необачно я тоді тебе відпустила...
Як безглуздо не скористалась жодною нагодою, які так часто підкидала доля, щоб зробити хоч одну спробу повернути тебе...
Тепер вже не буде нагоди.
Та ти все ще в моєму серці... В моїх спогадах і думках. І зрідка й досі у моїх снах.