Примирення

Я здаюсь в руки Бога.
Мені нема чого бажати: я вже знаю, що Всесвіт здійснює усе, чого б я не захотіла від усього серця.
Мені нема до чого прагнути і нема потреби доводити щось комусь чи собі, бо я вже знаю, що якщо з усією відповідальністю беруся за діло - поразка неможлива.
Мені нема чого чекати окрім смерті - вона єдина не зрадить і точно прийде одного радісного та яскравого дня, аби допомогти мені перейти на новий виток буття.
Тому я просто здаюся життю.
Йому більше не треба збивати мене з ніг, щоб показати, що я на хибному шляху - я йтиму добровільно й саме туди, куди задумано.
Я з вдячністю прийму те, що для мене наперед визначено і рішуче візьмуся змінити те, що змінити можна і варто - я впізнаю його, неодмінно. Бо мене не засліплюють бажання. Тому я просто з повною відповідальністю робитиму те, що маю робити.
 

Прозово-поетичне про Біль

Затаєний глибоко емоційний біль сковує наше духовне зростання не менш, ніж фізичний біль сковує фізичні рухи. Але у порівнянні з фізичним болем, біль Душі є більш підступним і часом непомітним. Часто ми ніяк не асоціюємо його з тими чи іншими негараздами, що трапляються на нашому життєвому шляху. І, що найгірше, не відчуваємо необхідності подолати його, розібратися з його причинами раз і назавжди, звільнитися від нього. Ми просто ховаємо його за ширму, коли він вкотре якимось чином намагається вилізти на поверхню та нагадати про свою присутність. А, виявляється, правильно усвідомлений він може стати рушійною силою нашого розвитку. Як парадоксально. Хотілося б мати інші способи. І вони є, напевне, але ж... нас треба стимулювати, аби ми рухалися. Хіба добровільно хтось забажає щось міняти у собі, у способі життя, в своєму світосприйнятті, бодай щось, якщо все тихо, спокійно і ніщо не турбує? Тому біль варто розуміти як вимушений засіб нашої душі для стимулювання процесу нашого ж розвитку.

Я дякую Тобі за весь той біль,
Затаєний так глибоко в мені,
Що я його не знала довгі дні.
Він став мені немов на рану сіль.

Я дякую Тобі за весь той шлях,
Яким з Твоєї милості пройшла
До миті де звершилось одкровення,
Що біль - то для Душі благословення.

Я дякую за все, чого навчив,
І байдуже, що падала без сил,
Знеможена здавалася зневірі,
Омріювані зраджувала цілі.

Я дякую Тобі за весь той біль,
Якого не завдати Ти не смів.
Я визнаю сповна його сьогодні
І відтепер нарешті на свободі.

Невизначеності

Потрібно набратися мужності, аби не робити того, чого від мене чекає хтось.
Потрібно зміцнити волю, щоб залишитись собою.
Але для початку потрібно визначитися зі шляхом, якого я буду дотримуватися. Зізнатися чесно  самій собі у тому, чого бажає моє серце.
Часом здається, що вибір я вже зробила. Можливо, не зовсім усвідомлено, і без розуміння того, що звернути з обраного маршруту можливості вже не буде. Але я обрала.
Тепер питання у тому чи варто продовжувати разом з тим діяльність, якою я займалася раніше. Чи хочу я розвиватися і в тому напрямку також, чи лише боюся залишити все позаду?
Звісно я можу справитися  з задачами, які постають переді мною нині, але чи треба воно мені? Чи варто витрачати частину свого життя на щось, що не є для тебе важливим?
Після таких слів виникає бажання піднятися зі стільця і вийти геть з офісу.

Основний принцип співіснування з темрявою

Захищайся. Але не атакуй першим.

Урок від кущика Лаванди

Хіба можна не бути красивою, коли тебе так люблять?

Моя раптова безпорадність

Виглядати безпорадною приємно.
Дивно, як мені це вдалося. Він чомусь вирішив, що я потребую допомоги, а я чомусь вирішила не заперечувати. І просто спостерігала. Виходить я таки вмію бути слабкою. Я таки можу віддавати ініціативу в чиїсь руки. Знайти б тепер де в мені вмикається ця опція.
Є підозра, що вона активна лише за присутності поруч когось справді здатного грамотно керувати ситуацією.

Наодинці з собою

Неймовірна радість бути наодинці з собою.
Слухати свої думки.
Чи просто слухати тишу.
Сьорбати ледь теплий чай.
Гортати приємну книгу.
Колупатися у горщиках з квітами а потім милуватися ними.
І поки я маю таку можливість - буду насолоджуватися кожною  миттю.

Подяка

Дякую Тобі, Всесвіте, за те, що показав мені, що забираєш лише для того, аби дати взамін щось краще. Ти неймовірний.

Прояв довіри

Давай людям лише те, чого вони просять, а не те, що на твій погляд буде для них кращим.