Усі навколо мають своє уявлення про те, яким має бути моє життя, чого я маю прагнути і яких результатів варто від цього очікувати.
Здається лише мені одній не зрозуміло чого я насправді хочу. Бо ніколи не було такої потреби - знати свої бажання. Бо завжди хтось доросліший/авторитетніший/вищий за посадою знав, чого мені треба прагнути і яка я маю бути.
Я вже давно почала докладати зусиль до того, аби стати такою, якою хочу бачити себе сама, я по крихті себе перебудовую і зустрічаю опір змінам у мені. Бо, певно, всі ми звикли бачити лише те, що нам хочеться бачити.
Я бачу в собі певний прогрес, але все одно на даний час лишається відкритим найважливіше питання: що я роблю у світі? Яка моя мета? Звісно, я багато разів чула її з вуст інших, і деякі варіанти навіть приймаються мною цілком схвально, але не відчуваю сама, моє знання вірності напрямку руху не йде зсередини, я керуюся якимись зовнішніми, не моїми нормами і правилами.
Мій розум боїться відірватися від того, що є тепер, від того, як воно є, боїться руйнувати старе, бо ми з ним не бачимо цілісної лінії розвитку того нового, яке мало би бути дійсно моїм і для мене. І я не знаю, чи варто починати новий шлях із руйнування, не маючи чіткого уявлення про те, що будуватиму на звільненому місці.
Але я точно знаю одне: жодне чуже бачення мого майбутнього більше не приймається. Хай моя інтуїція поки не достатньо розвинена, щоб у повній мірі забезпечити мені впевненість у своїх діях, але то будуть саме мої дії, плоди мого власного вибору, за які я сама буду нести відповідальність перед Творцем.
Здається лише мені одній не зрозуміло чого я насправді хочу. Бо ніколи не було такої потреби - знати свої бажання. Бо завжди хтось доросліший/авторитетніший/вищий за посадою знав, чого мені треба прагнути і яка я маю бути.
Я вже давно почала докладати зусиль до того, аби стати такою, якою хочу бачити себе сама, я по крихті себе перебудовую і зустрічаю опір змінам у мені. Бо, певно, всі ми звикли бачити лише те, що нам хочеться бачити.
Я бачу в собі певний прогрес, але все одно на даний час лишається відкритим найважливіше питання: що я роблю у світі? Яка моя мета? Звісно, я багато разів чула її з вуст інших, і деякі варіанти навіть приймаються мною цілком схвально, але не відчуваю сама, моє знання вірності напрямку руху не йде зсередини, я керуюся якимись зовнішніми, не моїми нормами і правилами.
Мій розум боїться відірватися від того, що є тепер, від того, як воно є, боїться руйнувати старе, бо ми з ним не бачимо цілісної лінії розвитку того нового, яке мало би бути дійсно моїм і для мене. І я не знаю, чи варто починати новий шлях із руйнування, не маючи чіткого уявлення про те, що будуватиму на звільненому місці.
Але я точно знаю одне: жодне чуже бачення мого майбутнього більше не приймається. Хай моя інтуїція поки не достатньо розвинена, щоб у повній мірі забезпечити мені впевненість у своїх діях, але то будуть саме мої дії, плоди мого власного вибору, за які я сама буду нести відповідальність перед Творцем.
