Крапки

Стоп.
Я не хочу і не буду приймати той негатив, оті низи які лізуть до мене через дорогих мені людей.
Коли людина не чує, не хоче почути, натомість вперто наполягає, що це її не чують і не розуміють - її право залишатися у своїх образах і претензіях стільки, скільки завгодно. Це не моя зона відповідальності і я не мушу варитися з ними разом у їхніх непропрацьованих, неусвідомлених страхах.
Рука допомоги знехтувана.  Сліпому очі примусово не роздереш.
Що залишається мені? - Молитва - наразі це єдине, що я можу зробити. Любов - до божественної частинки Людини, але ніхто мене не змусить любити разом із тим весь назбираний, такий дорогий йому мотлох власного его.
Можна скільки завгодно сидіти і продовжувати жаліти себе, скаржитися на нерозуміння, відсутність підтримки, а можна просто роззявити очі, згребти себе до купи і, нарешті вирости.
Цього вибору я ні за кого не можу робити.
Боляче, але треба приймати право кожної Душі проживати своє власне життя на власний розсуд того тіла,  в якому вона обрала прийти у цей світ.