неділя, 23 грудня 2012 р.

Коли невистачає слів

      Найважливіші відчуття і почуття часто не можуть знайти словесного вираження. І, мабуть, це і не потрібно, коли можна просто віддатися моменту, відкинувши всі сумніви і переконання. Слова мають здатнісь зменшувати значимість того, що ними намагаються описати, вони обмежують. Часом погляди, жести, посмішки, безмовна присутність мають більшу вагу, і пояснюють більше,  ніж могли б пояснити будь-які слова. І ти намагаєшся виявити звідки це приходить. Усвідомлюєш що знаєш щось дуже важливе, але не  можеш зрозуміти  як отримав це знання.
     Довіряй своїй душі. Прислухайся до неї. Вона твій найкращий друг і провідник у світі видимого і невидимого.

вівторок, 18 грудня 2012 р.

Не здавайся

Добре, коли є хтось, хто власним прикладом показує тобі, що завжди можна знайти вихід, навіть у найбезнадійніших ситуаціях, коли вже  розглянуті, здавалося б, усі  можливі варіанти. Іноді достатньо просто чиєїсь впевненості в тому, що якийсь варіан вирішення проблеми обов'язково існує, і, може, натяку на те, в якому напрямку шукати. І ти починаєш шукати далі, і, як не дивно, в решті решт, знаходиш...

Мишенятко, дякую що ти є.

понеділок, 17 грудня 2012 р.

Час не лікує

Деякі рани час не лікує. Є речі, які назавжди залишаються десь у куточку твоєї душі, в твоїй пам'яті. Речі, які змінили напрямок твого життя. Речі, найважливіші за все, що трапилося після їх появи...
Не має значення, скільки минуло часу, і скільки прекрасного чи жахливого трапилося з тобою від моменту їх появи. Шкода що, єдине, що тепер можна з ними зробити - це спостерігати за своїми думками та відчуттями, коли вони спливають у пам'яті. Бо змінити щось надто пізно.
Наступає момент, коли ставлення до них стає незмінним, ти озираєшся в часи, коли ще можна було щось змінювати, з сумною посмішкою, з усвідомленням всіх своїх правильних і неправильних кроків, але більше не виникає бажання зробити щось по-іншому, і ти назавжди приймаєш все, як є. З рештою, ніхто крім тебе не є відповідальним за те, що все склалося саме так, як склалося...

вівторок, 4 вересня 2012 р.

Є люди...

     Є люди, на стосунки з якими не впливає час. Ти можеш не бачити їх роками, але це нічого не змінює. Ви зустрічаєтесь - і виникає відчуття, ніби бачились насправді лише вчора. Час не стирає спогадів, не охолоджує почуттів, не віддаляє, не робить чужими і байдужими. Дякую що ви  є.
     Є люди, які приходять в наше життя не на довго, але залишають там настільки глибокий слід, викликають таку трансформацію в нашій свідомості, що ми пам'ятаємо їх на протязі усього життя... З великою вдячністю, з любов'ю у серці і з нотками смутку в очах, викликаного тим, що  поруч їх вже не буде. Але й з усвідомленням того, що свою місію, по відношенню до нас вони виконали, саме тому  їх більше немає. Дякую, що ви були.
     Є люди, які не усвідомлюють важливості своїх дій для когось, хто опиняється поруч у правильну мить. Вони не помічають свого внеску і не надають значення речам, за які дехто з оточуючих їм безмежно вдячний. Вони наповнюють світлом життя кожного, хто їх оточує, не хизуючись цим і не вважаючи себе особливим, чи кращим за тих, хто навколо. Дякую, що ви трапляєтесь на життєвому шляху кожного з нас.