пʼятниця, 20 грудня 2013 р.

Маленька дівчинка

В мені сидить маленька дівчинка і плаче.
Довго ламаю голову, намагаючись зрозуміти чого їй бракує?
І врешті до мене доходить: вона ж маленька! А я примушую її бути серйозною і відповідальною.
Їй хочеться радіти дрібницям, робити дурниці, помилятися, вчитися на цих помилках,  плакати і бути кимось втішеною, чепуритися і отримувати компліменти. Їй хочеться жити без планів і графіків, безладно, неорганізовано, спонтанно.
Як жаль, що я не можу дозволити їй всього.
Але обіцяю позбавити від необхідності бути серйозною(вона хіба що може вдавати з себе серйозну, коли їй цього захочеться), та  від відповідальності(коли вона зможе полюбити те, що робить, відповідальність стане чимось природнім та невід'ємним. А як робити без любові, без сяйва в очах - то краще вже взагалі не робити).
Обіцяю уважно слухати її і рахуватися з її бажаннями.
Вибач, люба.



середа, 18 грудня 2013 р.

Самовбивця

Допоможи сама собі, перш ніж пхати носа у чужі справи.
Всесвіт вже сотню разів нагадував про це стусанами, а я швидко про них забувала і знов намагалась зрозуміти щось незрозуміле, що завгодно. Тільки не себе саму.
Мабуть, годі вже(скільки разів ще я отак себе спинятиму?)
Схоже я самовбивця. Дуже оригінальна, з цікавим методом. Не дуже швидким та безболісним, але стовідсотково надійним...

1) Обмежити доступ інформації ззовні. - Поки не відчую, що я - це я, що я центрована і гармонізована, що все, що  з мене виходить - від серця а не від шаленого мозку.
2) Слухати себе, свої відчуття, почуття, внутрішній голос - Кожної миті і назавжди.
3) Придивлятися і прислухатися до знаків - підказок Всесвіту - На постійній основі, суворо слідкуючи за тим, щоб мозок не надто активно втручався у цей процес.
4) Ділитися любов'ю, множити її і знову ділитися. - Назавжди.
Думаю цих рецептів буде достатньо для того, щоб з часом анулювати мій діагноз.
Сподіваюсь нічого не забула. 

понеділок, 16 грудня 2013 р.

Без запасних

А я не вірю більше в запасних.
Життя не завжди йде так, як ти думав.
Ми є творці подій прекрасних і сумних,
І ми джерела незмовкаючого шуму.

Сама придумала, повірила сама.
Так легко змайструвалася проблема.
Та годі слів. Не вірю у  слова.
І це не помилка: так треба, ми окремо.

Хто вигадав, що є жорстокий план?
Мабуть колись і я таке казала.
Та ти своїм життям керуєш сам.
Раз ти пішов - то не тебе й чекала.

Хотіла прози - вийшло як завжди.
Таке криве, та ніби-то змістовне.
Я вимету сміття із голови.
Я почала процес уже сьогодні.

І я не вірю більше в запасних.
Усі навкруг безмежно рівноцінні!
І шепіт в голові поволі стих...
І втратила прив'язаність коріння.

Нема запасних, нема основних. Є лише процес: непередбачуваний та динамічний, багатоваріантний та мінливий. Кожна думка, кожне слово в процесі творять події наступної миті цього процесу. Через тиждень, місяць, рік, чи як пощастить, маєш те, що надумав учора, чи сьогодні, чи лиш п'ять хвилин тому. Ми люди - теж процес. Ми теж мінливі, ми розвиваємось, вдосконалюємось, деградуємо, і те, що вчора нам ідеально пасувало сьогодні вже далеке і (соромно казати непотрібне, совісно казати байдуже) просто не таке, як ми очікували(бо очікування то змінилися...), бо змінилися ми, змінилося й воно, незмінним завжди буде лиш спільне минуле. Щастя, якщо змінючись ми добровільно рухалися в одному напрямку. І не біда, якщо кожен змінився незалежно від іншого. Біда лиш продовжувати прив'язувати себе до того, хто вже не той, кого ми знали.
Мені прикро, що для когось я й досі дев'ятнадцятирічна  дурноголова дівчинка.
І не біда, що той хтось пішов у іншому напрямку, ніж я.
Біду я теж вже розпізнала.
А щастя мені ще не траплялося.

четвер, 12 грудня 2013 р.

П'ятий елемент

Я була порожня і нецікава. Нецікава сама собі, що вже говорити про інших.
І я поступово наповнила своє життя квітами, вином, фарбами, обов'язками. Я знищила весь вільний час, який мала у своєму розпорядженні.
І все одно чогось бракувало...
Тоді мені захотілося бути собою. Я розуміла, що все, що я роблю - це частинка мене самої і я не готова відмовитися ні від квітів, ні від вина ні від фарб( хоч квіти і вино часто сприймаються як обов'язки).
Але все одно чогось бракує...