Коли невистачає слів

      Найважливіші відчуття і почуття часто не можуть знайти словесного вираження. І, мабуть, це і не потрібно, коли можна просто віддатися моменту, відкинувши всі сумніви і переконання. Слова мають здатнісь зменшувати значимість того, що ними намагаються описати, вони обмежують. Часом погляди, жести, посмішки, безмовна присутність мають більшу вагу, і пояснюють більше,  ніж могли б пояснити будь-які слова. І ти намагаєшся виявити звідки це приходить. Усвідомлюєш що знаєш щось дуже важливе, але не  можеш зрозуміти  як отримав це знання.
     Довіряй своїй душі. Прислухайся до неї. Вона твій найкращий друг і провідник у світі видимого і невидимого.

Не здавайся

Добре, коли є хтось, хто власним прикладом показує тобі, що завжди можна знайти вихід, навіть у найбезнадійніших ситуаціях, коли вже  розглянуті, здавалося б, усі  можливі варіанти. Іноді достатньо просто чиєїсь впевненості в тому, що якийсь варіан вирішення проблеми обов'язково існує, і, може, натяку на те, в якому напрямку шукати. І ти починаєш шукати далі, і, як не дивно, в решті решт, знаходиш...

Мишенятко, дякую що ти є.

Час не лікує

Деякі рани час не лікує. Є речі, які назавжди залишаються десь у куточку твоєї душі, в твоїй пам'яті. Речі, які змінили напрямок твого життя. Речі, найважливіші за все, що трапилося після їх появи...
Не має значення, скільки минуло часу, і скільки прекрасного чи жахливого трапилося з тобою від моменту їх появи. Шкода що, єдине, що тепер можна з ними зробити - це спостерігати за своїми думками та відчуттями, коли вони спливають у пам'яті. Бо змінити щось надто пізно.
Наступає момент, коли ставлення до них стає незмінним, ти озираєшся в часи, коли ще можна було щось змінювати, з сумною посмішкою, з усвідомленням всіх своїх правильних і неправильних кроків, але більше не виникає бажання зробити щось по-іншому, і ти назавжди приймаєш все, як є. З рештою, ніхто крім тебе не є відповідальним за те, що все склалося саме так, як склалося...