пʼятниця, 20 жовтня 2017 р.

Відповідь

Я пам'ятаю той день, коли ви мали повертатися додому після кількох днів, проведених у Білій Церкві. Тих днів, коли ви виконували підготовку до запуску білоцерківського філіалу.
Як же мені не хотілося, щоб ти їхав.
Це здавалося безглуздими дівчачими фантазіями, адже хто я, хто ти, і на якій підставі у мені могли виникнути такі відчуття?Але вони були. Дуже хотілося обійняти тебе міцно-міцно. Дуже хотілося затримати ще хоч на день, але ти зовсім не звертав на мене уваги. Та й чому мав би то зробити?  Воно ще тоді все починалося. А ти лише зараз, коли минуло майже десять років, питаєш чи подобаєшся мені.
Я йду додому , думаю про те, що за кілька годин туди прийдеш і ти. І не можу досі повірити, що це той самий ти, якого я мовчки так не хотіла відпускати тоді, десять років тому, якого більше не сподівалася колись побачити, бо не було між нами нічого спільного.
Тепер ми засинаємо і прокидаємось в одному ліжку. А ти питаєш, чи подобаєшся мені. Посміхаюсь. Відповідь здається очевидною.  А я і досі не можу повірити, що все так.

четвер, 19 жовтня 2017 р.

До Тебе

Уже сутеніло, коли я проїжджала повз той світлий храм. Маленький і затишний. Крізь затемнені вікна було видно слабке тепле світло всередині. І мені захотілося  опинитися там. Поруч з тим світлом. Прийти у той затишок і відчути Твою любов. Розплакатися, скидаючи з плечей усе, що обтяжувало, усе, що закривало мені шлях до спокою і гармонії, до миру всередині, плекаючи який я можу чути Твою любов і передавати частинку її у світ.
Але ж до Тебе мені не треба ходити у храм. Бо Ти завжди в мені і зі мною. І я плачу від того, що знову забула як же Ти мене любиш, забула, що в мені самій є величне Світло, дароване Тобою, яке тьмяніє, коли я поринаю у буденність і починаю жити лише головою. Жити доти, поки не виснажусь, поки сама себе не зажену у точку, де більше нічого не хочеться, де втома така глибока, що навіть молитва моя здається порожньою, де вже немає місця почуттям і бажанню рухатися вперед.
Я не хочу шукати Тебе і йти до Тебе тоді, коли вже на межі, коли до відчаю лишається крок.
Хочу чути завжди Твоє тепло, Твій захист, Твою присутність. І плакати, як зараз, від того, що мене переповнює Твоя любов, любов до Тебе.
Амінь.

середа, 27 вересня 2017 р.

Аби-як

Як-попало говорю.
Що-попало їм.
Що-попало на себе одягаю.
І від того живу аби-як.
Весь час втомлена і часто чимось незадоволена.
Нічого не встигаю, дратуюся, вгамовую себе. Спиняюся виснажена власною дурістю.
Набридло.

неділя, 13 серпня 2017 р.

Справжнє

Сьогодні мене зустрічали ті, хто любить. Малі обійми з розбігу і вереском ще з порогу. Дорослі обійми і дійсно радість, яка не помітна, коли кожен день проводиш поруч. Щаслива, що вони у мене є. Моя чудова сім'я.

середа, 2 серпня 2017 р.

Збій

Не має жінка літати на всіх парах, закинувши язика на плечі, не має вона поспішати і гнатися ні кудись ні за кимось. Ні щоб більше встигнути/досягнути, ні щоб бути кращою за когось.


четвер, 20 липня 2017 р.

Сонце у вікнах

Хочу сонце у вікнах на світанку й на заході. Хочу обирати вигляд з вікна і місце таке, яке подобається, а не те, на що вистачає грошей.

четвер, 8 червня 2017 р.

Батьку

Дорікаючи іншим їхніми недосконалостями, не думаєш про те, що і сам не ідеальний​, і робиш часом значно більші промахи. Але тебе ніхто не тикає в це носом. Та навіть якби так. Ти все одно не бачиш зв'язку. Всі мають бути такими, як ти вирішив. І негайно. Один ти вже є ідеальним.  Нічого так і не міняється.
Коли ти починаєш верещати, бо щось не так - у мене спливають спогади про те, як ти мене строїв, про те, як я весь час все робила не правильно, може, заважала тобі, як вони зараз заважають. Але ж я не просила тебе приводити мене у цей світ.