Про відповідність вимогам

Ибо для чего моей свободе быть судимой чужой совестью?(1 Кор. 10:29)

Це було наївно чекати змін, не озвучуючи їх необхідність. Але було б і неправильно вимагати від іншої людини, щоб вона щось ламала в собі заради того, аби відповідати твоїм бажанням.
    Можливо я ідеалістка, але я вірю, що так буває: що люди можуть співпадати без необхідності щось ламати, або зміни в них від перебування поруч відбуваються природньо і без зусиль, саме такі, які були потрібні. Якщо ж вони не відбуваються, або відбуваються зовсім не такі, як ти очікуєш, значить вихід один: дати один одному спокій. І тут не йде мова про почуття чи їх відсутність. Мова про те, щоб не зламати в людині людину, щоб не зламати ні себе ні когось. Я не вірю, що має бути через силу. З собою - так, коли ти сам прагнеш змін, коли йдеш до бажаного результату, стиснувши зуби, бо сам цього бажаєш. Тоді ти пишаєшся своїми результатами. Тоді ти виростаєш у власних очах. І інші це також відмічають, помічають. Інакше - це постійне приховане почуття вини у серці того, кого ти не влаштовував таким, як був, і постійна прихована образа у серці того, кому довелося себе зламати. Навіть якщо ні один ні інший свідомо цього не визнають. Воно руйнує. Непомітно, повільно, зсередини.
Я проти такого розвитку подій. Адже має бути у світі хтось такий, якому ти підходиш вже зараз, саме таким, який є. Без необхідності будь-яких змін. Але питання в тому чи дійсно ти хочеш бачити поруч з собою таку людину, як ти сам? Чи набір її якостей відповідає твоїм власним бажанням? Виходить потрібно бути тим(таким), якого хочеш бачити поруч з собою.