Зміни

І навіть час тепер іде зовсім по-іншому. Він уже був у моєму житті такий: тихий, неквапливий, коли на все вистачає і багато помічаєш того, що раніше було позбавлено уваги. Він мені подобається таким. Я хотіла б зберегти це відчуття, цю уважність, здатність помічати навіть тоді, коли (і перш за все, якщо) я буду не сама. Я скучила за таким станом. Я повільно повертаюся до себе. Зрештою, кожному з нас треба просто стати собою, віднайти себе у найменших дрібницях, відтворити найкращу версію себе, а далі, якщо комусь вона стане близькою, такою, яку хочеться прийняти цілком і повністю, без бажання щось міняти, відкривається можливість рухатися у тандемі. І тільки так. І тут не обдуриш, не зіграєш на публіку, бо відчуття не обдурити, хоча розум - можна. Бо все те, що ти показуєш зовні, має бути співзвучне твоєму внутрішньому. Тоді є гармонія, а таке дуже відчувається. Таке має викликати легкість у тих, хто поруч з тобою. Інакше воно гнітить: коли не можеш собі пояснити де підвох? Ніби все гарно, ніби все добре, а відчуття якоїсь непоясненної важкості душить... А то внутрішній світ душить, низькі енергії, які людина сама в собі задушила, заховала, ніби таким чином від них можна позбавитися. Може, навіть від себе заховала. Але це хибний шлях, йдучи яким ти все одно колись покажеш те, що ховав. Від низького треба тільки позбавлятися, поступово пропрацьовуючи свої страхи, визнавати їх, дивитися їм у вічі і усвідомлювати, що вони більше не мають над тобою влади, що вони більше не потребують застосування тих звичних механізмів, якими ти з ними досі боровся. Тільки так. І хай Господь нам допомагає у цьому. Амен!