Я хотіла б розпочати цей шлях з радістю, але, певно, за самим Задумом він не може бути легкий. Та це не привід здатися в перший же день.
Я відкладала його стільки, скільки того просили мої лінощі і моя слабкодухість, але далі вже не можна. Якщо я не пройду його сама - за руку мене ним точно ніхто не проведе.
Мені набридло блукати у напівтемряві, почуватися безсилою перед емоціями, розгубленою перед необхідністю вибору, вразливою перед тими, кого я люблю.
І от нарешті я маю намір пізнати хто я є, і маю всі необхідні для цього інструменти.
Відчуваю, що я була вже дуже близько до цього розуміння. Я була такою, коли в мені пульсувала кожна клітиночка в унісон з усим живим навколо, коли я була переповнена любов'ю і вдячністю до всього, що відбувалося у моєму житті. Але не втримала. Знову дозволила ошукати себе, була занадто самовпевнена, за що й поплатилась. Можливо, своїм падінням я тоді таки зробила добру справу, через мене Він дав можливість іншій людині змінити напрямок руху, але підвестися відтоді я так і не змогла. Не встигла, не оговталась. І не мала права впускати у своє життя іншої людини, але саме у такому стані напівпритомного створіння, в якому інколи оживає самосвідомість, він мене і отримав.
Та годі вже. Я хочу нарешті стати собою. Хочу не лише повернути собі втрачене, а й відкрити нові здібності, якими потенційно може володіти кожен із нас. Хочу дати розвиватися перш за все своїй Душі, хочу щоб саме вона скеровувала мої дії та рішення, щоб вони були безумовними і прозорими, такими, що не підлягають жодним сумнівам чи оскарженням.
Хочу стати найкращою версією себе.
Сім тижнів, щоб створити себе заново. Не з розуму, а з Його Волі. І хай Він мені в цьому допомагає.
Амен.
Немає коментарів:
Дописати коментар