Хочеться навчитися

Так хочеться навчитися не задавати запитань. І при цьому не додумувати власним розумом того, що лишається невідомим. Так хочеться дозволити бути тому невідомому поміж мною та іншими людьми. І щоб моя пасивність, позиція не втручання не виглядала при цьому байдужістю, бо вона такою не є і, знаючи мене, бути просто не може.
Хочеться бути спокійною за те, що коли людина захоче щось пояснити - сама це зробить, не очікуючи запитання, що коли вона потребуватиме чогось, що може отримати від мене, вона про це просто скаже, замість того, щоб очікувати пропозиції.
Хочеться дати усім бути такими, якими вони хочуть, і не напружуватися щоразу, коли хтось виходить за рамки моїх уявлень. Хочеться дати місце у своєму житті всьому, що в ньому може бути, може статися.

Підміна

Як легко ми заміняємо одні поняття іншими. Як легко виправдовуємо свої бажання або небажання щось зробити тим, що так необхідно, чи буде правильно. Як легко ми дуримо таким чином самих себе. Чи усвідомлюємо ми самі такі факти? Чи зізнаємося собі у істинних мотивах своїх дій? Собі мушу зізнаватися. Себе можу зупиняти і, називаючи речі СВОЇМИ іменами, все одно робити їх. Але вже усвідомлено. Не лукавлячи, не шукаючи виправдань, які ми вигадуємо перш за все для себе самих. Решта - не моя справа. Але ж як добре таки то помічати в оточенні.

Давати з очікуваннями

Маю написати про те, що вислизає з моєї уваги тоді, коли я боюся когось образити, засмутити, розчарувати.
Варто пам'ятати про це завжди. Задля власного найвищого блага і найвищого блага усіх учасників будь-якого конкретного відрізку мого життя: я не мушу приймати те, що мені пропонують, якщо воно суперечить моїм внутрішнім відчуттям, переконанням, бажанням. При цьому я можу залишатися безмежно вдячною за сам факт будь-якого запропонованого мені іншою людиною дару.
Моя відмова від нього не зменшує його цінності і не може розглядатися як образа чиїхось почуттів, адже коли людина бажає поділитися будь-чим(чи здійснити певний вчинок) від переповненого серця, вона дає тому, що їй хочеться дати. Але якщо ти цього не приймаєш і повідомляєш про це у коректній, ввічливій формі, від серця наповненого вдячністю та любов'ю, її  не мала б зачіпати незатребуваність запропонованого дару, чи відсутність бажаної реакції на його проявлення. 
Зачіпає тоді, коли даєш з очікуванням отримати щось навзаєм. Адже якщо твій дар не приймають, значить ти не можеш розраховувати  на отримання бажаного результату.
Не дозволь мені, Господи, самій давати будь-що з очікуваннями отримати щось у відповідь.
Відведи від мене людей, які прагнуть здобути щось для себе шляхом нав'язування мені того, в чому я не маю(не відчуваю) потреби.

Сім тижнів

Я хотіла б розпочати цей шлях з радістю, але, певно, за самим Задумом він не може бути легкий. Та це не привід здатися в перший же день.
Я відкладала його стільки, скільки того просили мої лінощі і моя слабкодухість, але далі вже не можна. Якщо я не пройду його сама - за руку мене ним точно ніхто не проведе.
Мені набридло блукати у напівтемряві, почуватися безсилою перед емоціями, розгубленою перед необхідністю вибору, вразливою перед тими, кого я люблю.
І от нарешті я маю намір пізнати хто я є, і маю всі необхідні для цього інструменти.
Відчуваю, що я була вже дуже близько до цього розуміння. Я була такою, коли в мені пульсувала кожна клітиночка в унісон з усим живим навколо, коли я була переповнена любов'ю і вдячністю до всього, що відбувалося у моєму житті. Але не втримала. Знову дозволила ошукати себе, була занадто самовпевнена, за що й поплатилась. Можливо, своїм падінням я тоді таки зробила добру справу,  через мене Він дав можливість іншій людині змінити напрямок руху, але підвестися відтоді я так і не змогла. Не встигла, не оговталась. І не мала права впускати у своє життя іншої людини, але саме у такому стані напівпритомного створіння, в якому інколи оживає самосвідомість, він мене і отримав.
Та годі вже. Я хочу нарешті стати собою. Хочу не лише повернути собі втрачене, а й відкрити нові здібності, якими потенційно може володіти кожен із нас. Хочу дати розвиватися перш за все своїй Душі, хочу щоб саме вона скеровувала мої дії та рішення, щоб вони були безумовними і прозорими, такими, що не підлягають жодним сумнівам чи оскарженням.
Хочу стати найкращою версією себе.
Сім тижнів, щоб створити себе заново. Не з розуму, а з Його Волі. І хай Він мені в цьому допомагає.
Амен.

Про відповідність вимогам

Ибо для чего моей свободе быть судимой чужой совестью?(1 Кор. 10:29)

Це було наївно чекати змін, не озвучуючи їх необхідність. Але було б і неправильно вимагати від іншої людини, щоб вона щось ламала в собі заради того, аби відповідати твоїм бажанням.
    Можливо я ідеалістка, але я вірю, що так буває: що люди можуть співпадати без необхідності щось ламати, або зміни в них від перебування поруч відбуваються природньо і без зусиль, саме такі, які були потрібні. Якщо ж вони не відбуваються, або відбуваються зовсім не такі, як ти очікуєш, значить вихід один: дати один одному спокій. І тут не йде мова про почуття чи їх відсутність. Мова про те, щоб не зламати в людині людину, щоб не зламати ні себе ні когось. Я не вірю, що має бути через силу. З собою - так, коли ти сам прагнеш змін, коли йдеш до бажаного результату, стиснувши зуби, бо сам цього бажаєш. Тоді ти пишаєшся своїми результатами. Тоді ти виростаєш у власних очах. І інші це також відмічають, помічають. Інакше - це постійне приховане почуття вини у серці того, кого ти не влаштовував таким, як був, і постійна прихована образа у серці того, кому довелося себе зламати. Навіть якщо ні один ні інший свідомо цього не визнають. Воно руйнує. Непомітно, повільно, зсередини.
Я проти такого розвитку подій. Адже має бути у світі хтось такий, якому ти підходиш вже зараз, саме таким, який є. Без необхідності будь-яких змін. Але питання в тому чи дійсно ти хочеш бачити поруч з собою таку людину, як ти сам? Чи набір її якостей відповідає твоїм власним бажанням? Виходить потрібно бути тим(таким), якого хочеш бачити поруч з собою.

Зміни

І навіть час тепер іде зовсім по-іншому. Він уже був у моєму житті такий: тихий, неквапливий, коли на все вистачає і багато помічаєш того, що раніше було позбавлено уваги. Він мені подобається таким. Я хотіла б зберегти це відчуття, цю уважність, здатність помічати навіть тоді, коли (і перш за все, якщо) я буду не сама. Я скучила за таким станом. Я повільно повертаюся до себе. Зрештою, кожному з нас треба просто стати собою, віднайти себе у найменших дрібницях, відтворити найкращу версію себе, а далі, якщо комусь вона стане близькою, такою, яку хочеться прийняти цілком і повністю, без бажання щось міняти, відкривається можливість рухатися у тандемі. І тільки так. І тут не обдуриш, не зіграєш на публіку, бо відчуття не обдурити, хоча розум - можна. Бо все те, що ти показуєш зовні, має бути співзвучне твоєму внутрішньому. Тоді є гармонія, а таке дуже відчувається. Таке має викликати легкість у тих, хто поруч з тобою. Інакше воно гнітить: коли не можеш собі пояснити де підвох? Ніби все гарно, ніби все добре, а відчуття якоїсь непоясненної важкості душить... А то внутрішній світ душить, низькі енергії, які людина сама в собі задушила, заховала, ніби таким чином від них можна позбавитися. Може, навіть від себе заховала. Але це хибний шлях, йдучи яким ти все одно колись покажеш те, що ховав. Від низького треба тільки позбавлятися, поступово пропрацьовуючи свої страхи, визнавати їх, дивитися їм у вічі і усвідомлювати, що вони більше не мають над тобою влади, що вони більше не потребують застосування тих звичних механізмів, якими ти з ними досі боровся. Тільки так. І хай Господь нам допомагає у цьому. Амен!

Полегши

Треба дати собі можливість оплакати зміни. Дати горю вилитися так, як воно того потребує. Не хочеться нічого вдаваного чи примусового: ні сили, ні спокою. Хочеться, щоб сум до крихти був усвідомлений з усіма його причинами, і внаслідок цього усвідомлення природно трансформувався у повне прийняття змін на всіх рівнях.
Хочеться віднайти в собі і розкрити широкий доступ до отого зерна відчуття, яке певної миті переконало мене, що все зроблено на краще, що іншого варіанту не було. Так невблаганно переконало, і занурилося туди, звідки прийшло, лишивши по собі лише теплі спогади про те, яким може бути життя на рівні, де тобою не керують ні думки ні емоції, де все просто ясно і зрозуміло.
Треба дати собі час залікувати сліди, якими ми самі ж і пошрамували власні душі, шукаючи своєї вини і виправдання. І треба вчитися говорити. Говорити про все на світі тоді, поки ще не пізно. І разом з тим треба вчитися слухати. Слухати тоді, коли ще не пізно почути. Вчитися дозволяти собі помилки і нести відповідальність за їх наслідки. Хоча у певному сенсі помилок не існує: це лише досвід, який ми здобуваємо, чинячи так, як вважали за потрібне у  конкретну мить, якої вже не повернути.
Хочеться навчитися жити так, щоб не забігати своїми емоціями у майбутнє, не змушувати себе страждати через картини, які вимальовує уява, і які так і залишаться, скоріше за все, лише картинами, але при цьому десь глибоко у нашій підсвідомості вони все одно назавжди будуть закарбовані.
І хочеться просити Всевишнього: якщо можеш щось підказати - підкажи, якщо можеш полегшити - полегши.