середа, 29 квітня 2015 р.

Обірвані миті

Найбільшу розгубленість відчуваєш тоді, коли усвідомлюєш необхідність обірвати мить. Розірвати обійми, відпустити руку, відвести погляд, погасити світло, або просто піти. І здається часом, що цього не переживеш. Але все ж робиш крок і занурюєшся у несказанну порожнечу. Застрягаєш десь на межі між минулим і теперішнім, не маючи можливості приймати у ньому участь. Ти ніби втратив якусь надзвичайно важливу частину себе, без якої не можеш бути дійсно живим та наповненим. Тому відсторонено спостерігаєш світ навколо, аби лиш не зачепити того, що пече всередині. Ти чуєш його присутність і дякуєш Богу за те, що можеш якимось незрозумілим тобі самому чином  блокувати свій розпач. А він з часом заспокоїться, затихне, здасться... І ти повернешся у вир життя. Але вже трохи іншим.
Весь цикл може займати кілька секунд, але іноді він потребує годин...  днів... тижнів... місяців....

Немає коментарів:

Дописати коментар