Почалося все з прочитаної невипадково фрази: "Якщо квітка тобі подобається - ти її зриваєш. Якщо ти любиш квітку - ти поливаєш її щодня".
Вчора я вже практично прийняла те, що не любила насправді нікого з тих, кого ніби-то любила. Визнала, що любила лише ставлення тих людей до мене і робила якісь кроки, аби те ставлення змінювати, якщо воно мені не подобалося(Маніпулювала? Чи і сама хотіла стати(чи лиш здаватись?) кращою?).
Але сьогодні принесло мені нові відчуття. Сьогодні нагадало мені деталі, які спростовують вчорашні висновки. Так, я впливала на ставлення людей до мене(отже прямо кажучи: впливала на людей, намагалася їх змінити), але ж ми всі це робимо, хтось свідомо, хтось ні. І дозволяємо впливати на себе так само: або свідомо, або ні... Я себе не виправдовую. Просто роблю висновок на майбутнє: треба вчитися давати більше простору тим, хто поруч, більше простору бути собою, бачити і приймати їх з усіма їхніми особливостями - тільки так можна відчути їх дійсне ставлення до себе. Треба називати речі своїми іменами і не боятися ні назв ні перспектив, які відкриються(чи не відкриються) внаслідок твоєї відкритості.
Найтяжче - це бачити все таким, як воно є, а не таким, як тобі хочеться то бачити.
Чути, бачити, відчувати - всі ці показники стають особливо загостреними, коли ти по-справжньому впускаєш людину у свій простір. Впускати я вмію, а от делікатно та гідно поводитися з тим, хто в цей простір потрапив, ще треба повчитися.
Радість від того, що той, кого ти любиш, ділиться з тобою своїми думками ні з чим не зрівняти. Бо то є довіра, адже ти показуєш людині те, що у тебе всередині, те, чого вона не зможе побачити, якщо ти їй не дозволиш цього. І дозвіл на таке от втручання в чужий(чи просто інший) світ було для мене особливо цінним, сакральним. Хоч, можливо, я ставилася до нього не достатньо трепетно та обережно, не так, як воно того заслуговувало, не так, як ставилась би тепер. Але ж у кожну мить свого життя ми поводимо себе відповідно до свого рівня розвитку. Звісно все змінюється. Звісно ніщо не може бути таким, як було. І те, що зараз при детальному розгляді має купу недоліків, на момент своєї актуальності було досконалим.
Ділитися присутністю - ще одне священне дійство, цінність і важливість якого ми недооцінюємо. Дати простір бути собою, без жодних суджень, без "ти маєш"/"ти мусиш", дозволити принести те, що йому справді важливо і принести з собою те, що важливе тобі, але не нав'язувати, а дозволити гармонійно співіснувати з усим, що вже є, і відчувати взаємну вдячність за те, що й інший дозволяє існувати всьому(і визнає все), що приходить з тобою. І це найвищий прояв любові. І цьому варто вчитися, адже то є основна ціль нашого перебування тут.
Тож, хай мене пробачать усі, кому я ненароком завдала шкоди.
П. С. Следует помнить: собирая мёд с цветов, пчела не портит ни одного
цветка. Она очень искусна, она очень изящна, она не причиняет вреда;
каждый цветок невероятно радуется, когда к нему прилетает пчела. Пчела —
это комплимент для цветка. Пчела ничего не нарушает в цветке. Она берёт
у него всё, что ей нужно, но делает это столько искусно, что цветок
остаётся таким же, как прежде.
Живи так, чтобы из-за тебя
никто не страдал. Пусть твоя жизнь будет творческой, живи чувствами. Не
привязывайся. Наслаждайся всевозможными цветами, всевозможными опытами.
Но не останавливайся, не давай себя поймать — лишь так ты сможешь прийти
к Богу. (Ошо)
