Мені сьогодні трохи сумно.
Почалося все з того, що в очікуванні доставки книг подумала про те, що робитиму з Твоїм примірником. Чи анулює моя остання обіцянка всі попередні? Напевне, що так. Він просто залишиться зі мною.
А потім якось думка почала чіплятися за думку і вилились вони у щось таке, що мені хотілося б Тобі сказати, та, враховуючи неможливість подібного вчинку, я можу лиш писати про це. Без жодних сподівань на те, що мої слова будуть колись прочитані Тобою. Та, певно, і без потреби у тому, щоб вони були прочитані.
Я писатиму для себе. І, може, так мені стане легше.
Пробач, що Тобі діставалося найгірше, що в мені було. Що ділилася з Тобою переважно сумом, болем, розгубленістю та тривогами. Що, відчуваючи до Тебе глибоку довіру, я несла Тобі все те, чого не могла показати нікому іншому. Пробач, що так співпало, що дні мої були мало наповнені радістю, тому я виливала Тобі те, що було в наявності.
Пробач, що обтяжувала Тебе масою своєї особистої інформації, якої Ти, напевне, волів би взагалі не знати. Чомусь нікому мені не було так легко відкриватися, як Тобі. Я і досі іноді ловлю себе на бажанні поділитися чимось і, зрештою, розумію, що сказати це можна було б лише Мішці.
І я хотіла б на додачу подякувати за все-все, чого Ти мене навчив. І ще за те, що колись повернув мені натхнення писати, хоч воно і зникло також слідом за Тобою.
Дякую Тобі безмежно.
Почалося все з того, що в очікуванні доставки книг подумала про те, що робитиму з Твоїм примірником. Чи анулює моя остання обіцянка всі попередні? Напевне, що так. Він просто залишиться зі мною.
А потім якось думка почала чіплятися за думку і вилились вони у щось таке, що мені хотілося б Тобі сказати, та, враховуючи неможливість подібного вчинку, я можу лиш писати про це. Без жодних сподівань на те, що мої слова будуть колись прочитані Тобою. Та, певно, і без потреби у тому, щоб вони були прочитані.
Я писатиму для себе. І, може, так мені стане легше.
Пробач, що Тобі діставалося найгірше, що в мені було. Що ділилася з Тобою переважно сумом, болем, розгубленістю та тривогами. Що, відчуваючи до Тебе глибоку довіру, я несла Тобі все те, чого не могла показати нікому іншому. Пробач, що так співпало, що дні мої були мало наповнені радістю, тому я виливала Тобі те, що було в наявності.
Пробач, що обтяжувала Тебе масою своєї особистої інформації, якої Ти, напевне, волів би взагалі не знати. Чомусь нікому мені не було так легко відкриватися, як Тобі. Я і досі іноді ловлю себе на бажанні поділитися чимось і, зрештою, розумію, що сказати це можна було б лише Мішці.
І я хотіла б на додачу подякувати за все-все, чого Ти мене навчив. І ще за те, що колись повернув мені натхнення писати, хоч воно і зникло також слідом за Тобою.
Дякую Тобі безмежно.
Немає коментарів:
Дописати коментар