Зерно самопізнання, якому ти одного разу дозволив торкнутися ґрунту свого внутрішнього світу, неодмінно проросте. Навіть без світла твоєї уваги, без тепла твого серця, без живильної вологи твоїх прагнень пізнати себе, це відбуватиметься. Хай повільно. Але якщо ти його вже впустив - то воно неодмінно про себе нагадає колись. Воно вже не дасть тобі залишитися колишнім.
Ти нехтуватимеш його присутністю, здавшись страху перед змінами.
Знаходитимеш тимчасову радість у тисячі дрібниць навколо. І весь час душитимеш в собі відчуття нездоланої(не нездоланної, а саме нездоланої, бо ти відмовився від боротьби з власної волі) порожнечі, незбагненного суму. Незавершеності.
Але то буде лише відстрочка.
З якоїсь миті ти більше не зможеш його ігнорувати. І тоді у тебе не залишиться вибору(власне, його у тебе вже зараз нема, але поки ти цього не зрозумів).
Муситимеш подивитися в обличчя своїм страхам - і зрозумієш їх примарність.
Муситимеш зламати те, що вибудовував роками - і звільнити простір для себе нового. Муситимеш зазирнути всередину - і віднайти там джерело безкінечної радості, не схожої на жодну з тих, які тобі донині вдавалося знаходити зовні.
Ти нехтуватимеш його присутністю, здавшись страху перед змінами.
Знаходитимеш тимчасову радість у тисячі дрібниць навколо. І весь час душитимеш в собі відчуття нездоланої(не нездоланної, а саме нездоланої, бо ти відмовився від боротьби з власної волі) порожнечі, незбагненного суму. Незавершеності.
Але то буде лише відстрочка.
З якоїсь миті ти більше не зможеш його ігнорувати. І тоді у тебе не залишиться вибору(власне, його у тебе вже зараз нема, але поки ти цього не зрозумів).
Муситимеш подивитися в обличчя своїм страхам - і зрозумієш їх примарність.
Муситимеш зламати те, що вибудовував роками - і звільнити простір для себе нового. Муситимеш зазирнути всередину - і віднайти там джерело безкінечної радості, не схожої на жодну з тих, які тобі донині вдавалося знаходити зовні.
Немає коментарів:
Дописати коментар