Небесна і земна

В мені плаче Жінка і водночас радіє Душа.
Плаче та, якій не чужі будь-які людські переживання, яка ображається і пробачає, яка злиться і вгамовується, яка помиляється і намагається виправити те, що здається неправильним. Вона сумує і корить себе тим, що могло бути інакше, що могла бути м'якшою,  смиреннішою, добрішою до нього. Могла вкорте закрити очі і спробувати виправити. Вона все ще беззастережно вірить у те, що все можна виправити будь-якої миті. Вона виснажується від своїх спроб, а, відпочивши, сама себе не розуміє: від чого втомилася, чому не змогла, як допустила все, що є тепер?
Але Інша шепоче, що все правильно.  Вона радіє тим перспективам, які відкриваються іншій Душі, що та буде, нарешті, рости через проходження досвідів, яких він уникав, від яких вона намагалася його відгородити, вберегти, якоюсь мірою і задля свого власного спокою. Але прожити життя за іншого ми не можемо. Жінка це теж розуміє, але так хотілося б, щоб все було простіше... Тому часом вона плаче, навіть коли чує свою Душу, яка любить безумовно, любить все і всіх і своїм спокоєм надає впевненості у тому, що все так, як має бути. Плаче разом з нею від радості, і плаче за тим, як все є у світі проявленому.
Важко їм буває співіснувати, важко земній погоджуватися з небесною, розуміти її мотиви і діяти згідно з її потребами. Але небесна позбавлена егоїстичних міркувань, вона не може діяти на шкоду іншим. Тож хай береже вона земну від поривів заподіяти комусь добро, яке насправді таким не є.

Емоції

Хай ніколи більше не доведеться мені приймати рішень, що виникли внаслідок виру емоцій.
Хай ніколи не буде у мене більше від них залежності.Те, що виникає в процесі віддавання їм, або внаслідок спустошення ними, не є більше для мене вірним та бажаним. Звісно, вони будуть в моєму житті і надалі, але я прошу дати мені стільки сил, уважності на наполегливості, щоб просто проживати їх, без будь-яких імпульсивних дій та рішень, дозволяти їм виникати, спостерігати за ними, визнавати факт їхньої наявності, та дозволяти піти.
Не місце більше в моєму житті сумнівам, страхам, ваганням, компромісам, жалості(до себе чи будь-кого), виправданням, діям всупереч власним бажанням та потребам.
Віднині я бажаю собі рішень, які йтимуть з почуттів.
З чистого безумовного спокою та любові, які не затьмарюють ясність мого розуму.
З почуття власної гідності, цінності та унікальності, які дають мені повною мірою проявити свій внутрішній світ, щоб показати його світу зовнішньому.
З почуття Волі і могутності, які дають мені відчувати себе творцем свого Життя.
З почуття єдності з усим живим і неживим, яке дає мені усвідомлення власного місця та призначення у світі проявленому.
З почуття відповідальності за себе та своїх ближніх, яке робить мене Людиною.

Я бажаю собі рішень та дій, виконання яких викликатиме радісний трепет кожної клітини мого тіла та мовчазну згоду Вищих Сил, які мене ведуть і направляють.

Про мій спокій

Мені спокійно - це ознака того, що мої дії(чи їх відсутність) відповідають  планам моєї Душі. Мені спокійно за себе, бо в собі я впевнена, мені спокійно з собою, бо я насолоджуюсь тишею, яка вловлюється поміж моїх думок. Мені спокійно від усвідомлення того, що я не маю на собі витягувати інших людей, які цілком можуть зробити це самостійно: обрати напрямок руху і слідувати йому, збиватися зі шляху, але повертатися на нього. Яку роль у цьому визначаю для себе я?   Безініціативну чутливість. Таку, де я сама нічого не вирішую за інших, не пропоную і не нав'язую. Потрібна підказка, підтримка, допомога(будь-що) - заяви про це, втіль у слова, скажи - я відгукнусь, якщо в твоєму запиті не буде руйнівних для мене потреб. І мені спокійно в такій позиції, адже кожна Душа має право самостійно проходити свої уроки таким чином, яким обирає їх пройти Людина, в якій та втілена на даний час.
Кожна Людина сама встановлює собі межі - як межі власних можливостей так і межі дозволеного втручання у її простір. Відтепер я хочу фільтрувати те, що до мене приходить, адже те, що я прийняла, стає моїм, те, що я не приймаю, залишається лише в полі того, хто з цим прийшов. І я спокійна, бо у мене є внутрішній маячок, який допомагає визначити  що зможу я інтегрувати у свій внутрішній світ( або при потребі - нейтралізувати), а що - ні.
Я спокійно і з повним прийняттям визнаю, що я не є всемогутньою, і в моєму житті трапляються(і, певно, завжди траплятимуться) ситуації, в яких я не зможу бути ефективною, але в такому випадку має бути хтось інший, хто здатен цьому зарадити краще за мене. І я спокійна тому,  що вірю в розумність і пов'язаність всього з усім, вірю в те, що задача завжди дається з кількома варіантами її вирішення, і ніколи не дається взагалі без них.
Я спокійна бути собою такою, яка я є на даний момент.

Зсередини

Все йде зсередини. Все, що з нами відбувається створене нашими попередніми діями і думками. Навіть, якщо ми не бачимо зв'язку. Всі наші внутрішні наміри, сумніви, образи та слова  певною мірою неодмінно будуть проявлені в нашій реальності.  І тут дійсно важливо спробувати зрозуміти що і як вплинуло на твоє "зараз", але, мені здається, ще важливіше зуміти витягнути себе з цього кола, де ти поки шукаєш причин тому, що вже сталося, залишаєш без уваги теперішній момент, в якому твориш свій наступний день, тиждень, місяць, рік...
Тож перш ніж шукати пояснень, треба стабілізувати себе: зупинитися на мить і усвідомити чим ти себе наповнюєш саме цієї миті. Це ти і транслюватимеш всім, хто навколо тебе, це і стане основою для побудови твого найближчого майбутнього. Отже, аналізу і впорядкуванню підлягає геть усе: думки, емоції, дії та їхні способи вираження. Давай те, що хочеш отримувати.

Хвилювання

Навіть усвідомлюючи наскільки шкідливим і руйнівним може бути наше хвилювання за когось(чи за себе), важко зупиняти ці хвилі, що накочують одна за одною, важко зупиняти картинки майбутнього, які малює наша уява, коли емоції заливають, важко стримувати паніку, коли картинок взагалі не уявляється.
Але ТРЕБА себе вгамовувати, заходити в рівний стан, з якого ми навіть самим фактом прояву свого спокою за людину(чи за себе) створюємо навколо хвилюючої ситуації захисний кокон віри у те, що вона вирішиться найкращим з можливих способів, для найвищого блага усіх її учасників.
Тож хай Вищі Сили скеровують і притягують події, що допоможуть легко і елегантно вирішити те, що потребує рішення.
Хай нам вистачає мудрості розпізнавати підказки нашої невидимої Групи Підтримки.
Хай Вони ні на мить не залишають нас без своєї уваги та захисту.
Амінь!

Спонтанність

Спонтанність. Відкритість дійству, що розгортається навлоко. Не знаю, чи колись вона раніше у мене була, але сьогодні ця радість прийшла до мене.
 І люди дуже добре реагують на неї і відгуються з усією притаманною їм щирістю. А я сама є переважно спостерігачем. Так, наче життя саме проживає себе через мене. Воно процес. Воно насолода у кожній миті, у кожному подиху, у кожному русі. І навіть хода змінюється, коли дозволяєш іти  своєму тілу, не думаючи про те, як воно це реалізує на ділі. А воно краще за розум знає як потрібно. І ти лише спостерігаєш таку забуту уже тобою грацію власних рухів. І відчуваєш неймовірне задоволення від того, як скорочується і розслабляється кожен м'яз, як повітря проникає в легені і вони розширюються, а за тим вони виштовхують його решту назад, як промені вечірнього сонця торкаютсья шкіри, як вітер заплутує волосся... І таким фантастично прекрасним бачать твої очі ще зовсім голе абрикосове дерево з купою темно рожевих пуп'янків на ньому, і килимом молодої яскраво-зеленої трави під ним, із червонястими сонячними променями, що все це підсвічують.
Жодна думка не затримується. Жодна дія не є автоматичною реакцією. Я навіть не можу тепер уявити що відчую чи зроблю у певній ситуації, це здається таким безглуздям. Адже якщо вона відбудеться, то реакція буде народжена саме тієї миті, коли стане потрібно, вона буде справжньою, не заготовленою зазделегідь, не зіграною, живою дією.
Господи, дай вберегти цей стан на кожну наступну мить цього життя.
 

Крапки

Стоп.
Я не хочу і не буду приймати той негатив, оті низи які лізуть до мене через дорогих мені людей.
Коли людина не чує, не хоче почути, натомість вперто наполягає, що це її не чують і не розуміють - її право залишатися у своїх образах і претензіях стільки, скільки завгодно. Це не моя зона відповідальності і я не мушу варитися з ними разом у їхніх непропрацьованих, неусвідомлених страхах.
Рука допомоги знехтувана.  Сліпому очі примусово не роздереш.
Що залишається мені? - Молитва - наразі це єдине, що я можу зробити. Любов - до божественної частинки Людини, але ніхто мене не змусить любити разом із тим весь назбираний, такий дорогий йому мотлох власного его.
Можна скільки завгодно сидіти і продовжувати жаліти себе, скаржитися на нерозуміння, відсутність підтримки, а можна просто роззявити очі, згребти себе до купи і, нарешті вирости.
Цього вибору я ні за кого не можу робити.
Боляче, але треба приймати право кожної Душі проживати своє власне життя на власний розсуд того тіла,  в якому вона обрала прийти у цей світ.