Це втома, якій ніби й немає причин.
Втома від бездіяльності і водночас втома від дій.
Втома від дій, які не милі серцю, але потрібні для забезпечення того рівня існування, який я для себе визначаю. Втома від прагнення відповідати очікуванням близьких, з якими ми частково взаємозалежні. Втома від очікувань і планів, які хотілося б втілити саме таким чином, як заплановано. Втома від намагання не привертати уваги до своєї персони і водночас не викликати нарікань стосовно моєї непричетності до того, що відбувається чи має відбутися незабаром. Втома через мої власні хвилювання відносно того як будуть розвиватися події найближчого майбутнього. Втома від відчуття, що від мене чогось очікують, напруження від думки, що я не все з того роблю. Втома від старань скрізь понаводити лад.
Навіщо я це з собою роблю? Чи не байдуже хто й чого очікує від мене? Це ж їхні очікування. Чи не байдуже як воно все складеться і відбудеться найближчі кілька тижнів? Чому я не можу більше просто пливти собі туди, куди життя повертає, приймаючи усі його несподівані вибрики? Чому мені так вперто хочеться спрямовувати його, тримати усе під контролем і бути готовою до будь-якого повороту?
Я перестала бути гнучкою. А ще я перестала слухати свої власні потреби. Звідси ця інша втома - від бездіяльності. Від відсутності дій, спрямованих на втілення того, чого хочеться саме мені. Звісно, є у мене мета, до якої я прагну найдужче, але ніяк не можу прискорити її втілення, але ж раніше були й інші. Дрібні, але такі неймовірно приємні і заспокійливі.
Все моє життя перетворилося на обов'язок. Навіть читання Біблії вже сприймається як обов'язок, хоча я сама собі встановила строки, кілька разів скоротила їх і наразі все одно йду з випередженням графіка. Навіщо я складаю собі графіки, які мене ж потім і пригнічують? Чи треба вони мені, якщо я не можу сприймати їх з радістю та легкістю?
01.2019
Втома від бездіяльності і водночас втома від дій.
Втома від дій, які не милі серцю, але потрібні для забезпечення того рівня існування, який я для себе визначаю. Втома від прагнення відповідати очікуванням близьких, з якими ми частково взаємозалежні. Втома від очікувань і планів, які хотілося б втілити саме таким чином, як заплановано. Втома від намагання не привертати уваги до своєї персони і водночас не викликати нарікань стосовно моєї непричетності до того, що відбувається чи має відбутися незабаром. Втома через мої власні хвилювання відносно того як будуть розвиватися події найближчого майбутнього. Втома від відчуття, що від мене чогось очікують, напруження від думки, що я не все з того роблю. Втома від старань скрізь понаводити лад.
Навіщо я це з собою роблю? Чи не байдуже хто й чого очікує від мене? Це ж їхні очікування. Чи не байдуже як воно все складеться і відбудеться найближчі кілька тижнів? Чому я не можу більше просто пливти собі туди, куди життя повертає, приймаючи усі його несподівані вибрики? Чому мені так вперто хочеться спрямовувати його, тримати усе під контролем і бути готовою до будь-якого повороту?
Я перестала бути гнучкою. А ще я перестала слухати свої власні потреби. Звідси ця інша втома - від бездіяльності. Від відсутності дій, спрямованих на втілення того, чого хочеться саме мені. Звісно, є у мене мета, до якої я прагну найдужче, але ніяк не можу прискорити її втілення, але ж раніше були й інші. Дрібні, але такі неймовірно приємні і заспокійливі.
Все моє життя перетворилося на обов'язок. Навіть читання Біблії вже сприймається як обов'язок, хоча я сама собі встановила строки, кілька разів скоротила їх і наразі все одно йду з випередженням графіка. Навіщо я складаю собі графіки, які мене ж потім і пригнічують? Чи треба вони мені, якщо я не можу сприймати їх з радістю та легкістю?
01.2019
Немає коментарів:
Дописати коментар