Прийняття

Треба вчитися визнавати свої поразки.
Треба вчитися приймати те, що я не всесильна і не ідеальна.
Треба вчитися дозволяти собі помилки.
Мені здавалося що  це лише питання часу, комфорту і моєї любові. Що ці його кількаденні запої і стани цілковитої байдужості до всього можна зупинити. Але вони повторювалися дуже систематично якось. Ніби за графіком.
Не можу навіть уявити що крутиться у людини в голові в такі періоди і не знаю чи можна якось їй допомогти з ними. Тепер не знаю. Немає більше тієї самовпевненості, з якою я збиралася колись довести його мамі, що він не такий, як вона мені розповідала. На жаль, я здаюся. Попри всі почуття, які зараз приглушені подіями останніх днів, але все ж є, попри все добре, що було. Я переоцінила свої можливості і тут мало буде просто сказати, що мені прикро, що так вийшло, цих переживань не вмістити в слова.
Але при цьому я розумію, що не лише моя відповідальність є у тому, що все так ,як воно вже є.
Що людина сама має керувати своїм життям і прагнути або не прагнути його змінити. Я вірю, що можна змінити все. Я вірю, що кожен з нас має Волю, необхідну для змін. Але не кожен бажає докладати зусиль, щоб нею скористатися. І що найсумніше: не кожен визнає необхідність змін. Любіть і приймайте мене таким, як я є. Але чи ти сам любиш себе таким? Ти взагалі любиш себе?
"Люби ближнього, як самого себе" - я лише недавно почала розуміти наскільки глибокий сенс мають ці слова.