Пауза

Хочу знаків. Ще більше знаків, які підкажуть, що я не помиляюся у своїх діях і рішеннях.
Дивний внутрішній спокій незрозумілим чином поєднується з глибоким душевним сумом та емоційними вибриками, що супроводжуються потоками сліз. Але коли вдається все це вгамувати, я розумію, що мені все ж добре. Мені спокійно. Коли зовсім немає думок, мені спокійно.
Здоровий глузд, чи щось інше, підказує мені, що все одно все буде так, як воно має бути, скільки б я не помилялася, скільки б не опиралася, мене все одно  приведе життя туди, де я маю бути. Питання лише в тому коли і в якому стані. Як довго я дозволятиму собі керуватися хибними переконаннями, діяти з емоцій, чинити всупереч внутрішньому голосу, йти на компроміси, закривати очі на дрібниці, які в решті-решт, виявляються не таким вже й дрібними.
Чому я не можу дозволити собі вже зараз жити ідеальним життям? Все просто: я не знаю їх. Я не визначила свох ідеалів, я не описала свого світу, яким він мені потрібен, тому я отримую те, що отримую.
Мені потрібна пауза.Така тиха і глибока, в якій я зможу почути кожну свою клітиночку, вловити найтонші бажання своєї душі, почути куди вона мене спрямовує.
А поки - нічого не малювати. Ніяких планів і картинок, ніякої певності і визначеності. Я передаю управління в Центр. Я не знімаю з себе відповідальності за свої дії та реакції, але я припиняю хотіти. Я згортаю програму своїх бажань, тих, які починаються в голові і десь трохи тонше. Нема чого записувати, нема чого фіксувати ні на папері, ні в думках, ні тут. "Та проте, - не як Я хочу, а як Ти"(Матвія 26:39)