неділя, 5 червня 2016 р.

Вже геть не сумна констатація

Практика показує, що жодного разу ще моє першочергове бажання захистити особистий простір не було безпідставним. Відкрилась, розслабилась, довірилась, розчарувалась, зневірилась.
Хоча бувало й по-іншому, коли одразу все якось легко, щиро і з радістю. Та фінал мало чим відрізнявся від решти історій. 
Виходить в решті-решт люди стомлюються один від одного, стають "незручними", нецікавими, чи ти просто тобі важко і далі прикидатися таким, яким показав себе одразу, а справжнього являти світу не хочеться.
Ховай свої рани, продовжуй гноїти старі скелети у своїй шафі і радіти новим людям, які так само стануть колись "незручними", нецікавими, чи ще якимись, і можна буде, як завжди просто виправдати себе словом "не моє".
 Уроки  ми один для одного. Чи може бути щось більше? Чи може бути щось просто інше?

Немає коментарів:

Дописати коментар