Душі Хмаринок(казка-сон)

     Хмаринки усі різні, як і люди.
     І так само кожна з них має власне призначення.
     Я бачила одну з групи хмаринок, яких називають лікарями: вони зовні білі, а всередині квітчасті, ці хмаринки здатні подорожувати на дуже великі відстані, але при цьому мають щоденно, коли Сонце повертає на Захід, відкладати усі свої справи, аби відзвітуватися перед Джерелом про виконану роботу та отримати від Нього чергову порцію життєдайного світла. Це хмаринки-наставники. Вони допомогають втілитися невтіленим хмаринковим душам та наглядають за молодими хмаринками, доки ті не зміцніють.
     Деякий час Хмаринка-лікар носить молоду душу під власним крилом, підживлює своїм теплом, ділиться своїм власним досвідом. І врешті настає мить, коли вона отримує сигнал згори, який інформує про те, що хмаринкова душа готова втілитись. Тоді Біла Хмаринка лагідно виштовхує молоду душу з-під свого крила і допомагає злитися з сіруватою пухнастою масою, що виникає у просторі від єдиного поруху невидимої руки - так утворюється Сіра Хмаринка.
Сіра Хмаринка ще довго залишається глибоко прив'язаною до Білої Хмаринки. Їм весело разом. Ніхто не вважає себе важливішим. Їм просто цікаво, затишно та радісно.
Сіра Хмаринка щиро захоплюється своєю самостійністю, але вона ще така незграбна, і часом Біла Хмаринка турботливо підставляє своє надійне крило, лагідно усміхаючись.
     Одного дня вони настільки захопилися своїми забавами та дослідженнями, що не помітили, як Сонце сховалося за обрій. Сіра Хмаринка схвильовано завмерла, побачивши, що її подруга перестала бути білою, і почала повільно опускатися донизу. Вона розгублено шукала, як допомогти подрузі і відчула пекучу вину, усвідомвиши власну причетність до того, що тепер відбувалося.
     Сіра Хмаринка намагалася втримати Білу своїми легкими крилами, але їх призначення було іншим. Тоді вона спробувала огорнути Білу Хмаринку шматочком сірого полотна, яке вдалося відокремити від себе, але воно миттєво розчинилося у просторі.
- Як тобі допомогти? Що я можу зробити? Як повернути тебе на небо? 
 А Біла Хмаринка тихим голосом відповідала їй:
- Я вже не хочу повертатися, бережи себе, Сіра Хмаринко! - та Сіра Хмаринка розуміла, що подруга просто не має сил, аби це зробити... І гірко заплакала.
     Біла Хмаринка повільно опустилась до Землі і розсипалась у траві невеличкою плямою яскравих квітів. Сіра Хмаринка ще довго поливала їх краплями своїх сліз. Квіти вдячно піднімали голівки догори, але тепер Сіра Хмаринка не могла розуміти їх мови.