"Спокій - це смерть" - раптово увірвались у свідомість слова. Не знаю звідки, лиш маю здогадки чому. Серце пульсує гучніше звичайного, барви навколо яскравіші, ніж будь-коли. І навіть відсутність сонця та пронизливий вологий вітер не псують картини: все прекрасне саме таким, яким є тепер. Щирий захват від кожної деталі.
Напевне вперше я не можу описати свого стану словами. Знаю, що він прекрасний, але на грані болючого. Розслаблений, але на грані вибуху. Він такий тендітний, крихкий та чутливий...Усміхнено-сльозливий... Невблаганний... Нестримний... Глибока впевненість, що так і має бути.
Спостерігаю.
Бо підказують, що спокій - це смерть.
Напевне вперше я не можу описати свого стану словами. Знаю, що він прекрасний, але на грані болючого. Розслаблений, але на грані вибуху. Він такий тендітний, крихкий та чутливий...Усміхнено-сльозливий... Невблаганний... Нестримний... Глибока впевненість, що так і має бути.
Спостерігаю.
Бо підказують, що спокій - це смерть.
Немає коментарів:
Дописати коментар