Наповнені люди

Є люди, які не ділять роботу на свою і чиюсь. Люди, які відгукуються на будь-яке прохання про допомогу, якщо відчувають, що принаймні частково можуть зарадити у даній ситуації.
Вони в решті решт беруть на себе більше відповідальності ніж ті, хто від початку мав бути безпосередніми виконавцями поставленого завдання. Вони пробують варіанти, шукають шляхи, або тих, хто може допомогти там, де вони самі з незалежних від них причин просто не мають повноважень діяти. І вони доводять справу до кінця. Такі дії дуже змістовно показують всю суть людини, її життєві принципи, її здатність і бажання користуватися всіма засобами, які вона має у своєму сьогоденні, її захоплення тим, що вона робить у своєму житті. 
І, зрештою, вони не розуміють за що дякують їм, адже вони просто робили свою роботу.
Ярославе, дякую, хоч ти й не розумієш, певно, як багато у даному випадку я хочу власти в це коротке слово.
Ти зробив мій день.

Чому це відбувається зі мною?

"Чому це відбувається зі мною?" - цікаво як багато з нас дійсно хочуть дізнатися відповідь на це запитання? Чи готові ми почути правду і зробити щось, аби запобігти появі подібних ситуацій надалі?
Чи готові ми брати на себе частку відповідальності за те, що відбувається? Значну частку, адже ми самі своїми діями чи бездіяльністю дозволили цьому бути, спровокували необхідність появи саме такого уроку у нашому житті.
Чи припинимо колись шукати крайніх і перекладати вину на весь світ, вперто ігноруючи факт власної причетності до того, яким є наше життя?
Чому це відбувається з ними - на ці питання мені відповідати часом значно легше, ніж виявити  ті ж взаємозалежності у власних життєвих історіях.
Навіщо мені сусідка, яка цілий день торохтить про все на світі, сотню разів обсмоктує одну й ту ж проблему і транслює її в усіх можливих напрямках? - Може для того, аби я побачила, що тим самим зайнятий мій розум? Що його часом несе так, що не можна зупинити? Може, якщо я стану тихіша всередині, вона стане тихішою поруч зі мною? Чи може я таки маю навчитися коректно, але ефективно захищати свій простір від того, що мені не імпонує, що порушує мою внутрішню рівновагу.
Навіщо мені керівник, який не є компетентним на займаній посаді і чинить дії, які виглядають безглуздими і викликають лише опір? - Щоб я пам'ятала про те, що сама колись була такою, чи щоб виявила: що саме в мені опирається і як можна його позбавитися(не керівника, опору :))?
Чому на початку написання цього допису у мене була ціла купа моментів, які потребували розв'язання, про які хотілося написати, а тепер лишається тільки одне актуальне запитання? Бо воно потребує вирішення саме у даний момент. Решту я притягнула з минулого, або придумала, заглянувши у найближче майбутнє. Тому, мабуть, корисно було б частіше зміщувати фокус своєї уваги на те, що є саме тепер.  Тоді і розуму буде менше простору для  переварювання. Тоді і відповіді на нагальні питання приходитимуть вчасно. А минуле хай слугує лише сховищем першопричин, які в ньому можна виявити.

Коза відпущення

Жодного бажання допомагати тим, хто просто чекає готового рішення, не шукаючи його власним розумом. І навіть отримавши підказку починає вишукувати недоліки у запропонованому алгоритмі та вимагати інших варіантів. З якого, скажіть мені, дива я мушу робити це для вас і за вас? Вибачайте, дорогі, але самі, або шукайте когось іншого, хто вислуховуватиме ваше ниття і терпітиме оте малодушне заламування рук і казочки про власну неспроможність знайти вихід. Адже коли рішення пропонує хтось інший, то й відповідальність за результат можна повністю скинути на нього, зробити іншого цапом відбувайлом. Що це дає вам? Як ви почуваєтеся всередині себе діючи таким чином? Чи вам комфортно, чи вам спокійно і затишно з такими собою?

Коли ми навчимося

Коли ми навчимося рости в любові і гармонії - біль і страждання стануть непотрібними.
Адже наразі більшість з нас починають ворушитися тільки коли добряче припече. То чому б не ворушитися стабільно і добровільно, у любові та радості, коли не треба шукати способів вгамувати вир емоцій, які вимикають здатність мислити адекватно, коли не треба шукати чим потамувати душевний біль, чи як викрутитися зі складної життєвої ситуації. Чому б не припинити просто зараз творити все те, що призводить до подібних наслідків: примножувати і плекати руйнівні думки, бездумно розкидатися словами, не намагаючись навіть усвідомити їхньої сили, коритися своїм страхам і упиватися своїми слабкостями, маніпулювати іншими, одягаючи маску жертви, бути штучним, награним, нещирим навіть з самим собою - породжувати хвилі важких низьких енергій, які тягнуть на дно нас самих і тих, хто поруч з нами.
Може час уже брати ситуацію в свої руки і крутити кермом власного життя, повертаючи його в тому напрямку, якого ваша власна душа бажає, а не туди, куди легше, вигідніше, чи модно. Може варто нарешті зрозуміти чого ж насправді хоче кожен із нас. Чого бажаєш саме ти? Чи вибереш сам собі страждання добровільно? Який відсоток  свого потенціалу ти використовуєш зараз? Чому потреби твої обмежуються доступним мінімумом, адже все має бути навпаки і Всесвіт готовий підлаштуватися під наші потреби, аби ми тільки дійсно знали їх і заявляли про те, що вони є. Ми завжди отримуємо те, про що просимо. Тож може годі прокручувати нескінченно негатив, який вже зробили ми собі(навмисно не кажу "так вже склалося", бо самі зробили, визнаймо цей факт), щоб не отримувати його знову і знову.
Зупинитися.
Зламати старе.
Звільнити місце:  навести лад, впорядкувати кожну думку, підпорядкувати їх генератор своїй Волі.
Відчути порожнечу. Побути в тиші.
Наповнитися тим, чого сам собі бажаєш.
Рухатися уважно. З насолодою.
Транслювати у простір радість і прийняття. Прийняття світу таким, яким він став з нашої волі(чи її відсутності).
Полюбити його. 
Рости в любові, вже не через біль.
Міняти світ через зміни в собі.

А що як...

А що як поїхати одного разу в село і більше не повернутися?
Одразу відпадає потреба і стількох зовнішніх речах... Вже не треба шкіряних гаманців і сумочок ручної роботи. І в дорогому ізраїльському кремові для обличчя немає потреби, згодиться і білоруський, самий простий, більше як у десятеро дешевший. Відпадають хвилювання про ідеальність поголених ніг і відсутність улюблених парфумів.
Але там виникають інші потреби: мати достатньо фізичної сили, або знаряддя, які можуть компенсувати її нестачу, наприклад. Далі я захочу козу, а потім корову. Обросту всим типово місцевим, може знову почну дивитися телевізор довгими зимовими вечорами (і тоді мені знадобиться кращий, більший телевізор!). І все одно буду глибоко в душі невдоволена. Бо я є поєднанням. В мені їх як мінімум дві. Дуже гарно сказала про це Ада Роговцева: "Жінка має вміти поєднувати в собі і селянку і панянку." І все це в мені зараз перемішане, можливо, не зовсім у тій пропорції, в якій хотілося б, але якщо душа дійсно цього бажає, то і пропорції виправляться.

Той, хто веде

Я раділа би бачити поруч з собою того, хто зможе іти на півкроку попереду. Хто ненав'язливо ділитиметься своїм знанням, пишатиметься своїми здобутками і м'яко вказуватиме мені на моменти, коли я губитимуся в буденних клопотах і забуватиму про головне. Це буде Сила, яка не є фізичним проявом, брутальністю, жорсткістю чи жорстокістю, диктаторством. Це Сила, яка, будучи під'єднаною до Джерела, ділиться, наповнює і вміє приймати те, чим може бути доповненою. Сила, яка спостерігає і підстраховуює при потребі, яка гармонійно взаємодіє і готова взаємопроникатися, зливатися, але не розчинятися остаточно, зберігаючи якусь недоторканну частку себе, і так само залишаючи простір мені берегти частку себе незмінною. Силу, яка даватиме мені відчуття захищеності перед світом, яка буде моїм втіленим ангелом-охоронцем.Силу, яка буде терпимою до жіночих капризів, яких у мене геть небагато, але все ж вони трапляються. Яка не дратуватиметься через них, а лише подумки посміхатиметься і даватиме їм простір бути. Частина цього у мене вже була, але бракувало, певно, головного: відчуття руху, відчуття зростання, усвідомлення того, яке диво розгортається у полі моєї досяжності: Людина творить себе і разом з тим удвох ми творимо щось спільне. В мені є величезна потреба пишатися чоловіком, який поруч зі мною, бачити його діяльність. Живий чоловік - чоловік у якого завжди є на думці якась справа, ідея, що потребує втілення. Мене надихає така активність, та я не можу пояснити чому. Перевірено лише, що без цього і мені самій неймовірно важко рухатися.

П. С. Ти це можеш.    

Небесна і земна

В мені плаче Жінка і водночас радіє Душа.
Плаче та, якій не чужі будь-які людські переживання, яка ображається і пробачає, яка злиться і вгамовується, яка помиляється і намагається виправити те, що здається неправильним. Вона сумує і корить себе тим, що могло бути інакше, що могла бути м'якшою,  смиреннішою, добрішою до нього. Могла вкорте закрити очі і спробувати виправити. Вона все ще беззастережно вірить у те, що все можна виправити будь-якої миті. Вона виснажується від своїх спроб, а, відпочивши, сама себе не розуміє: від чого втомилася, чому не змогла, як допустила все, що є тепер?
Але Інша шепоче, що все правильно.  Вона радіє тим перспективам, які відкриваються іншій Душі, що та буде, нарешті, рости через проходження досвідів, яких він уникав, від яких вона намагалася його відгородити, вберегти, якоюсь мірою і задля свого власного спокою. Але прожити життя за іншого ми не можемо. Жінка це теж розуміє, але так хотілося б, щоб все було простіше... Тому часом вона плаче, навіть коли чує свою Душу, яка любить безумовно, любить все і всіх і своїм спокоєм надає впевненості у тому, що все так, як має бути. Плаче разом з нею від радості, і плаче за тим, як все є у світі проявленому.
Важко їм буває співіснувати, важко земній погоджуватися з небесною, розуміти її мотиви і діяти згідно з її потребами. Але небесна позбавлена егоїстичних міркувань, вона не може діяти на шкоду іншим. Тож хай береже вона земну від поривів заподіяти комусь добро, яке насправді таким не є.