За підсумками дня

Кажеш: "не добра, а справедлива" - та це відштовхує людей: через небажання бути викритим, через небажання визнати правду, чи принаймні почути її.  Вони радше готові навішати купу своїх власних переконань і спробувати довести, що це зі мною щось не так, якимись обхідними шляхами, звісно, бо страшно, я ж бачу, хоча ти говориш, що "не страшна, а сильна". Та в чому ж вона та сила? Що їх так насторожує, гальмує та викликає страх? Моя чітка картинка світу, в якій немає місця жалості? Моє усвідомлення власних бажань та потреб? Моє небажання миритися з тим, чого я не хочу приймати? Моє небажання робити тільки приємне та правильне з чиєїсь точки зору? Мені досить вже. Кому я зроблю краще, якщо буду підживлювати їхні ілюзії, буду потурати їхнім примхам? Ніхто ж не примушує погоджуватися зі мною. Ніхто ж не примушує зберігати спокій, просто прийміть мій і не намагайтеся довести, що без емоцій я не справжня, що життя моє не повне. Досі від них я нічого хорошого в результаті не отримувала. Бажання контролювати? Так, я намагаюся слідкувати за своїми словами, адже розумію, що вимова кожного з них може мати певні наслідки.А не за всі я готова відповідати. І не егоїзм це. Егоїзм: виливати всім усе, що є в тобі, з метою відчути полегшення, полегшення, яке лише для тебе самого. А людям потім що робити з твоїм наговореним?
Ні, я не буду така, якою мене бажають бачити. Бо зараз я нарешті така, якою завжди хотіла відчувати себе. І тому ви залишаєтесь таки, попри всі ваші образи, здивування і невдоволення ви все одно повертаєтеся. І знаєте чому, глибоко, всередині ви розумієте що вас повертає.
Ні в якому разі не тріумфую, не хизуюся цим  і не пишаюся.  Я вдячна. Вже за те, що, повертаючись, ви визнаєте  мене.