середа, 20 липня 2016 р.

Коротко і з посмішкою

З такого спокійного, затишного стану хочеться лише дякувати.
Дякувати, що щоразу дозволяєш виправлятися.
Що кількість хибних кроків з кожним наступним разом - все менша(хочеться вірити).
Що вир емоцій вгамовується щораз швидше.
Що отримуєш те ж, що й віддаєш.
Що вже не береш на себе роль карателя і не чиниш з людьми так, як вони з тобою, і розумієш, що не в тобі причина цих дій, а в них( у більшості з випадків).
Що попри все готовий відгукнутися у разі необхідності й допомоги, коли це під силу.
Що бачиш в людях перш за все, людей, а не їхні діючі, або потенційні ролі у перебігу твого життя.
Що розумієш: те, що ти ненавидиш в них, не обов'язково  твоє.
Що помічаєш в них все більше себе і вдоволено посміхаєшся, бо замітки ці приємні і не хочеться нічого з виявленого міняти.
Що не зникла здатність радіти тому, що приходить, і разом з тим з'явилася здатність відпускати те, що йде, бо на все воля Твоя і деякі речі(а, може, й усі) ми робимо саме тому, що у такий спосіб Ти виявляєш її через нас.
 Що є усвідомлення власної потрібності людям поруч з усвідомленням того, що і я потребую присутності декого з них.
Що все легше пробачати, не очікуючи вибачень, чи й взагалі сприймати все так, що необхідність вибачати повністю відпадає: все просто так, як воно є, і крапка.
Далі, певно,  буде...


Немає коментарів:

Дописати коментар