Втома

Це втома, якій ніби й немає причин.
Втома від бездіяльності і водночас втома від дій.
Втома від дій, які не милі серцю, але потрібні для забезпечення того рівня існування, який я для себе визначаю. Втома від прагнення відповідати очікуванням близьких, з якими ми частково взаємозалежні. Втома від очікувань і планів, які хотілося б втілити саме таким чином, як заплановано. Втома від намагання не привертати уваги до своєї персони і водночас не викликати нарікань стосовно моєї непричетності до того, що відбувається чи має відбутися незабаром. Втома через мої власні хвилювання відносно того як будуть розвиватися події найближчого майбутнього. Втома від відчуття, що від мене чогось очікують, напруження від думки, що я не все з того роблю. Втома від старань скрізь понаводити лад.
Навіщо я це з собою роблю? Чи не байдуже хто й чого очікує від мене? Це ж їхні очікування. Чи не байдуже як воно все складеться і відбудеться найближчі кілька тижнів? Чому я не можу більше просто пливти собі туди, куди життя повертає, приймаючи усі його несподівані вибрики? Чому мені так вперто хочеться спрямовувати його, тримати усе під контролем і бути готовою до будь-якого повороту?
Я перестала бути гнучкою. А ще я перестала слухати свої власні потреби. Звідси ця інша втома - від бездіяльності. Від відсутності дій, спрямованих на втілення того, чого хочеться саме мені. Звісно, є у мене мета, до якої я прагну найдужче, але ніяк не можу прискорити її втілення, але ж раніше були й інші. Дрібні, але такі неймовірно приємні і заспокійливі.
Все моє життя перетворилося на обов'язок. Навіть читання Біблії  вже сприймається як обов'язок, хоча я сама собі встановила строки, кілька разів скоротила їх і наразі все одно йду з випередженням графіка. Навіщо я складаю собі графіки, які мене ж потім і пригнічують? Чи треба вони мені, якщо я не можу сприймати їх з радістю та легкістю?

01.2019

Прийняття

Треба вчитися визнавати свої поразки.
Треба вчитися приймати те, що я не всесильна і не ідеальна.
Треба вчитися дозволяти собі помилки.
Мені здавалося що  це лише питання часу, комфорту і моєї любові. Що ці його кількаденні запої і стани цілковитої байдужості до всього можна зупинити. Але вони повторювалися дуже систематично якось. Ніби за графіком.
Не можу навіть уявити що крутиться у людини в голові в такі періоди і не знаю чи можна якось їй допомогти з ними. Тепер не знаю. Немає більше тієї самовпевненості, з якою я збиралася колись довести його мамі, що він не такий, як вона мені розповідала. На жаль, я здаюся. Попри всі почуття, які зараз приглушені подіями останніх днів, але все ж є, попри все добре, що було. Я переоцінила свої можливості і тут мало буде просто сказати, що мені прикро, що так вийшло, цих переживань не вмістити в слова.
Але при цьому я розумію, що не лише моя відповідальність є у тому, що все так ,як воно вже є.
Що людина сама має керувати своїм життям і прагнути або не прагнути його змінити. Я вірю, що можна змінити все. Я вірю, що кожен з нас має Волю, необхідну для змін. Але не кожен бажає докладати зусиль, щоб нею скористатися. І що найсумніше: не кожен визнає необхідність змін. Любіть і приймайте мене таким, як я є. Але чи ти сам любиш себе таким? Ти взагалі любиш себе?
"Люби ближнього, як самого себе" - я лише недавно почала розуміти наскільки глибокий сенс мають ці слова.

Цей день

Як добре мати цей день, у який я можу займатися тим, чого бажає моя душа. Вперше за дуже тривалий час: нікуди не поспішати, насолоджуватися процесом і радіти результатам.
Дай, Боже, мені таку радість від кожного наступного дня. Щоб у кожному з них я віднаходила час на речі, які сповнюють мене радістю, які дають можливість самовиразитися, дають моїй душі проявити себе будь-яким чином, яким вона забажає.
Дай, Боже, мудрості радіти за людей, які можуть жити з того, що роблять для власного задоволення, адже радіючи за них і я теж поступово наближуюся до такої ж можливості.
Дай, Боже, жити мені в радості, не полишаючи Твоїх шляхів.
Амінь.

Сподівання

Мати сподівання - найкоротша дорога до пекла.

Напрямок

Усі навколо мають своє уявлення про те, яким має бути моє життя, чого я маю прагнути і яких результатів варто від цього очікувати.
Здається лише мені одній не зрозуміло чого я насправді хочу. Бо ніколи не було такої потреби - знати свої бажання. Бо завжди хтось доросліший/авторитетніший/вищий за посадою знав, чого мені треба прагнути і яка я маю бути.
Я вже давно почала докладати зусиль до того, аби стати такою, якою хочу бачити себе сама, я по крихті себе перебудовую і зустрічаю опір змінам у мені.  Бо, певно, всі ми звикли бачити лише те, що нам хочеться бачити.
Я бачу в собі певний прогрес, але все одно на даний час лишається відкритим найважливіше питання: що я роблю у світі? Яка моя мета? Звісно, я багато разів чула її з вуст інших, і деякі варіанти навіть приймаються мною цілком схвально, але не відчуваю сама, моє знання вірності напрямку руху не йде зсередини, я керуюся якимись зовнішніми, не моїми нормами і правилами.
Мій розум боїться відірватися від того, що є тепер, від того, як воно є, боїться руйнувати старе, бо ми з ним не бачимо цілісної лінії розвитку того нового, яке мало би бути дійсно моїм і для мене.  І я не знаю, чи варто починати новий шлях із руйнування, не маючи чіткого уявлення про те, що будуватиму на звільненому місці.
Але я точно знаю одне: жодне чуже бачення мого майбутнього більше не приймається. Хай моя інтуїція поки не достатньо розвинена, щоб у повній мірі забезпечити мені впевненість у своїх діях, але то будуть саме мої дії, плоди мого власного вибору, за які я сама буду нести відповідальність перед Творцем.

Чого я хочу

Це питання я задаю собі час від часу, але все ніяк не сяду і не розберуся у ньому до самих деталей. Звісно  бажання міняються, деякі зникають так само швидко, як і з'являються, не лишаючи по собі жодного сліду. Але є й інші. Такі, які складають  певну основу бажаного самовідчуття себе у світі..
Якщо глобально: хочу дім із червоної цегли на одній із тихих вуличок нашого району, де ми любимо прогулюватися.  наразі це найбільше з моїх бажань. І я знаю, що дім у нас буде, але хай вже відбувається щось, що може пришвидшити темпи нашого наближення до втілення цієї мрії.
Якщо детально: хочу стати тихішою, так, щоб робити усе неквапно, отримуючи задоволення від кожної своєї дії. Хочу бути тихішою так, щоб порожніх думок у моїй голові стало менше, щоб не прораховувати декілька варіантів однієї запланованої події, з яких на практиці рідко стає в нагоді хоча б один. Хочу всю свою зекономлену за рахунок цієї тиші енергію перенаправити на втілення своєї глобальної мрії - будинку. Хочу відчувати себе комфортно у світі коли все йде добре, і так само триматися спокійно і впевнено тоді, коли щось іде не так, як хотілося б. Хочу гідно зустрічати і проходити уроки долі, які для мене призначені, щомиті пам'ятаючи, що на все воля Божа, і якщо дав - значить маю впоратися. Хочу мати завжди ясну голову, тверезий розум, щоб потрібні рішення приходили тоді, коли у них є потреба. Хочу відчувати любов до всіх, хто мене оточує, адже тоді мені не доведеться хотіти терпіння. Хочу, щоб на все вистачало часу. До малювання повернутися хочу, вірші іноді писати та передруковувати, як колись, на "ундервуді". Хочу відвідувати хоча б раз на кілька місяців нові цікаві місця за межами нашого міста. Хочу повернути свою форму, яку мала тоді, коли талія була 59 см і йоги було достатньо, щоб почуватися неперевершено. Хочу стати більш дисциплінованою, щоб принаймні зробити регулярними заняття з тієї ж йоги.  Хочу перечитати Біблію від самого початку. І нові туфлі на низькому ходу хочу. Хочу почуватися в безпеці поруч зі своїм чоловіком, завжди відчувати його любов та підтримку. І сама хочу бути такою підтримкою для нього.Хочу щоб ми разом росли і розвивалися не лише у стосунках, а й кожен у чомусь своєму особистому, без шкоди для стосунків. Хочу щоб робота приносила не лише гроші, а й задоволення. А ще хочу допомагати людям  у тому напрямку, який колись для себе визначила(сподіваюся, з Божою допомогою). Хочу легко приймати зміни, які завжди  незмінно будуть присутніми у житті. Хочу давати близьким і просто оточуючим більше простору для вираження себе через рішення, дії і вчинки, особливо коли вони суперечать моїм власним переконанням, і навіть коли я бачу що вони хибні або не оптимальні.Хочу припинити брати на себе стільки, щоб бути в курсі всього. Хочу відчуття легкості.
Амінь.

Уже давно

Уже давно треба було б стати добрішою до людей. Навчитися приймати їх з усим, що в них є. Без осуду, без критики, без оцінок. У кожного своя правда і свій шлях.
Уже давно треба було б навчитися бачити у кожному з тіл стражденну душу. І ту, яку хоча б зрідка намагаються слухати і ту, за яку взагалі забули, що ледве жевріє у погаслих очах, що, як говорять, є її дзеркалом.
Уже давно треба позбутися своєї злості до тих, хто не такий, як я вважаю правильним, і прийняти цей світ з усіма його особливостями.
Він здається огидним і безнадійним, але щось в ньому  таки зачіпає до самих глибин. Посмішки дітей, які ще не розуміють, куди потрапили і можуть почуватися тут абсолютно щасливими, очі собак, які бувають красномовнішими за будь-які слова,  і за ті ж самі очі людей. Обійми рідних, дотики коханих, небо, трава, сонце і хмари, можливість допомогти комусь, хто цього потребує, історії про чужі долі і вчинки, тепла ковдра і гарячий чай...
Уже давно пора припинити перейматися тим, хто і що скаже, адже коли ти щось робиш від серця - воно не може бути помилковим, та розуміння цього доступне лише для іншого серця.
Уже давно пора припинити боятися, що хтось може завдати тобі болю, бо його стільки вже було, а й досі жива, і досі при здоровому грузді і навіть виросла. Немає випробувань більших за наші можливості. Тому уже давно пора припинити закривати своє серце. Я переконана, що недобрі наміри обійдуть таке серце стороною, адже у ньому немає нічого, чим можна було б їх притягнути.
Уже давно час припинити реагувати на провокації і перестати принижувати людей жалістю.
Уже давно час почати давати їм те, чого вони потребують, а не те, що мені самій хотілося б віддати. Навіть за умови якщо доведеться виконувати не найкращі ролі у їхніх життях, адже загальна картина стає зрозумілою лише згодом. А справжні ліки рідко бувають смачними та приємними.
Уже давно пора припинити робити те, чого від тебе очікують і почати робити так, як потребуєш ти сама, припинити діяти всупереч своїм власним інтересам заради задоволення чиїхось  потреб.
Уже давно час бути господарем свого життя, прийнявши всю відповідальність за те, яким воно є, що у ньому відбувається і куди все це приведе.