Коли невистачає слів

      Найважливіші відчуття і почуття часто не можуть знайти словесного вираження. І, мабуть, це і не потрібно, коли можна просто віддатися моменту, відкинувши всі сумніви і переконання. Слова мають здатнісь зменшувати значимість того, що ними намагаються описати, вони обмежують. Часом погляди, жести, посмішки, безмовна присутність мають більшу вагу, і пояснюють більше,  ніж могли б пояснити будь-які слова. І ти намагаєшся виявити звідки це приходить. Усвідомлюєш що знаєш щось дуже важливе, але не  можеш зрозуміти  як отримав це знання.
     Довіряй своїй душі. Прислухайся до неї. Вона твій найкращий друг і провідник у світі видимого і невидимого.

Не здавайся

Добре, коли є хтось, хто власним прикладом показує тобі, що завжди можна знайти вихід, навіть у найбезнадійніших ситуаціях, коли вже  розглянуті, здавалося б, усі  можливі варіанти. Іноді достатньо просто чиєїсь впевненості в тому, що якийсь варіан вирішення проблеми обов'язково існує, і, може, натяку на те, в якому напрямку шукати. І ти починаєш шукати далі, і, як не дивно, в решті решт, знаходиш...

Мишенятко, дякую що ти є.

Час не лікує

Деякі рани час не лікує. Є речі, які назавжди залишаються десь у куточку твоєї душі, в твоїй пам'яті. Речі, які змінили напрямок твого життя. Речі, найважливіші за все, що трапилося після їх появи...
Не має значення, скільки минуло часу, і скільки прекрасного чи жахливого трапилося з тобою від моменту їх появи. Шкода що, єдине, що тепер можна з ними зробити - це спостерігати за своїми думками та відчуттями, коли вони спливають у пам'яті. Бо змінити щось надто пізно.
Наступає момент, коли ставлення до них стає незмінним, ти озираєшся в часи, коли ще можна було щось змінювати, з сумною посмішкою, з усвідомленням всіх своїх правильних і неправильних кроків, але більше не виникає бажання зробити щось по-іншому, і ти назавжди приймаєш все, як є. З рештою, ніхто крім тебе не є відповідальним за те, що все склалося саме так, як склалося...

Є люди...

     Є люди, на стосунки з якими не впливає час. Ти можеш не бачити їх роками, але це нічого не змінює. Ви зустрічаєтесь - і виникає відчуття, ніби бачились насправді лише вчора. Час не стирає спогадів, не охолоджує почуттів, не віддаляє, не робить чужими і байдужими. Дякую що ви  є.
     Є люди, які приходять в наше життя не на довго, але залишають там настільки глибокий слід, викликають таку трансформацію в нашій свідомості, що ми пам'ятаємо їх на протязі усього життя... З великою вдячністю, з любов'ю у серці і з нотками смутку в очах, викликаного тим, що  поруч їх вже не буде. Але й з усвідомленням того, що свою місію, по відношенню до нас вони виконали, саме тому  їх більше немає. Дякую, що ви були.
     Є люди, які не усвідомлюють важливості своїх дій для когось, хто опиняється поруч у правильну мить. Вони не помічають свого внеску і не надають значення речам, за які дехто з оточуючих їм безмежно вдячний. Вони наповнюють світлом життя кожного, хто їх оточує, не хизуючись цим і не вважаючи себе особливим, чи кращим за тих, хто навколо. Дякую, що ви трапляєтесь на життєвому шляху кожного з нас.

Як дитина

Я помічаю, що щаслива, як дитина, коли маю можливість хоч раз почути його голос на протязі дня. І здається, що впливає на мене вже просто сам факт його присутності в цьому світі. Тільки повторюю собі постійно "Не дай чувствам превратиться в мысли!" Бо як тільки в дію вступає мозок все стає погано: з'являється купа нюансів, починається прив'язування до шаблонів, порівняння з іншими ситуаціями і все таке інше.
Може ж бути просто добре, безумовно добре, тепло і спокійно.

Будь

Чому я не можу просто безумовно любити тебе? Не хотіти отримати як можна більшу порцію твоєї уваги, твоєї присутності поруч зі мною, твоєї відповідальності за мене і моєї за тебе, а просто радіти тому, що ти існуєш. Що іноді наші шляхи перетинаються, і я можу торкнутися тебе поглядом, відчути дотики твоїх пальців до моєї долоні, почути твій голос, і просто вбирати твою присутність, ту неймовірну енергію, яку ти постійно випромінюєш, і на яку я дуже добре реагую. Вона робить мене більш врівноваженою, спокійною і щасливою. Може, саме через страх втратити можливість живитися цією дивовижною енергією я хочу тебе прив'язати поруч з собою, я хочу заволодіти твоїми думками і мати вплив на твої вчинки.
Але ж насправді мені потрібне не це. Просто будь. Я щаслива, що ти Є.

А. А. А.

Чому я завжди знаю чим закінчиться кожна історія в моєму житті?
 Ніби пишу для тебе, але відчуваю, що певна частина мене хоче, щоб цей текст ніколи не потрапив тобі на очі...
Напевне, я так і не дізнаюся що насправді керувало тобою, коли ти крок за кроком все глибше проникав в моє життя, в мої думки, в мою душу.
А ти, в свою чергу, не знатимеш як багато мені дав за час власної присутності поруч зі мною.
Мені важливо було відчувати твою підтримку, бо вона прийшла саме тоді, коли була вкрай необхідною.
Мені приємно було відчувати твою турботу, бо  я почувалася беззахисною.
І для мене багато важило кожне твоє слово, бо всі вони були сповнені моїми власними думками. Вони були вираженням того, що я ніколи ще не вимовляла вслух. Я впізнавала в них себе.
І ще: я ніколи не забуду тих обіймів на сходах. Вони викликали такі емоції, яким я й досі не можу знайти вираження в словах. І, мабуть, тому найкращим їх поясненням є, сказане тобою єдине "искренне". Бо то було дійсно невимивно щиро, від серця.
Дякую за все, що було, і за все, чого ніколи вже не буде.
Ніхто нікому не належить в цьому світі.