четвер, 2 грудня 2010 р.

А. А. А.

Чому я завжди знаю чим закінчиться кожна історія в моєму житті?
 Ніби пишу для тебе, але відчуваю, що певна частина мене хоче, щоб цей текст ніколи не потрапив тобі на очі...
Напевне, я так і не дізнаюся що насправді керувало тобою, коли ти крок за кроком все глибше проникав в моє життя, в мої думки, в мою душу.
А ти, в свою чергу, не знатимеш як багато мені дав за час власної присутності поруч зі мною.
Мені важливо було відчувати твою підтримку, бо вона прийшла саме тоді, коли була вкрай необхідною.
Мені приємно було відчувати твою турботу, бо  я почувалася беззахисною.
І для мене багато важило кожне твоє слово, бо всі вони були сповнені моїми власними думками. Вони були вираженням того, що я ніколи ще не вимовляла вслух. Я впізнавала в них себе.
І ще: я ніколи не забуду тих обіймів на сходах. Вони викликали такі емоції, яким я й досі не можу знайти вираження в словах. І, мабуть, тому найкращим їх поясненням є, сказане тобою єдине "искренне". Бо то було дійсно невимивно щиро, від серця.
Дякую за все, що було, і за все, чого ніколи вже не буде.
Ніхто нікому не належить в цьому світі.

Немає коментарів:

Дописати коментар