Буває часом не можеш підібрати слів.
Коли ворушишся аби скоріше завершити після насиченого робочого дня хатні справи, в надії якнайшвидше побачити милі очі і рідну посмішку, а натомість чуєш якесь невнятне бубоніння язика, що заплітається...
Всесвіте, що ти мені підсовуєш?!
Я ж не безмежна в своєму терпінні.
Знаю. Знаю: ніяких очікувань...
Немає коментарів:
Дописати коментар