субота, 18 березня 2017 р.

Про наболіле

Мені б не хотілося допускати занурення у роль жертви, яка зазнає певних страждань під тиском обставин, від неї не залежних.
Але мені болить. Кожне твоє недотримане слово, кожна ситуація, в якій твої слабкості беруть над тобою гору.
І до тебе їх багато було у моєму житті. Та лише вкотре зазнавши остаточного краху, я переглядала ті ситуації, і розуміла, що треба було зупинитися і все обірвати значно раніше. Що коли вже пішло щось не так, ніякі спроби виправити і відновити рівновагу не можуть бути успішними, якщо їх не бажає інша сторона. Хоча навіть за наявності бажання можна залишатися бездіяльним, що є рівносильним цілковитій відсутності бажання.
В тобі ж стільки неповторного і рідного мені, що я дуже довго могла б знаходити тобі виправдання.
Певно ще нікого не бачила так серйозно своєю опорою на майбутнє, своїм захистом і, що найдивніше для мене, батьком своїх дітей. Але як тільки в мені оселяється ця переконаність, ти тут же себе компрометуєш. І річ не в тім наскільки дріб'язковими можуть здаватися ті вчинки(ну трохи випив, геть трохи, був втомлений і просто заснув). Страшно те, що такі дрібниці підривають довіру, коли я знову відмічаю їх після чергової обіцянки, що таке не повториться. Якщо так легко поступитися в дрібницях, то і в речах більш вагомих, що  тебе  зупинить? А ще менше я вірю у те, що коли ти будеш поруч зі мною, все буде по-іншому. Бо я вже поруч. Бо ти вже йдеш щовечора до мене на зустріч, а нічого так і не міняється.
Я не хочу шукати виправдання твоїм діям. Бо знаю, що в тобі достатньо волі зробити так, щоб у тих виправданнях пропала усяка потреба. Тільки чому ти її не застосовуєш - для мене загадка.
Чому це відбувається зі мною? Який урок ти мені зараз намагаєшся дати?

Немає коментарів:

Дописати коментар