четвер, 8 вересня 2016 р.

По-іншому

У мене просто був ти, з яким цікаво і спокійно. Якому я раділа без меж. Раділа схожості і відмінностям, раділа змінам і незмінності. Раділа тому, як все є.
Без назв, яких я ніколи не любила, в моєму житті просто була людина. Просто і безмірно важливо. Просто і більше, ніж достатньо.
Я не знаю що трапилося з цією чудовою людино і чому вона стала потребувати якихось відповідей та  шукати назв, від яких я вже давно намагаюся відмовитися.
Мені сумно, що слова, якими я намагаюся пояснити важливість її присутності, чомусь не задовольняють вимог, не відповідають встановленим стандартам.
Мені сумно, що слова мають таку вагу і значення.
Мені сумно,  що я не можу ними маніпулювати, бо для мене все трохи інакше.
Бо потрібний мені шлях пліч-о-пліч - довший, можливо, ніж  запас її терпіння.
Бо, може, ніякого шляху й не вистачить, аби зробити, врешті, остаточну заяву.
Бо, в решті решт, сам шлях може бути таким легким, цікавим, та радісним, що не буде потреби в жодних заявах.
Чому нам так кортить запхати все у визначення, законсервувати і розкласти по поличках, зробити зрозумілим(та чи таким воно може бути взагалі?) і остаточним?
Впізнаю у ньому себе. Багато в чому впізнаю.
Не хочу більше грати за такими правилами, не хочу повертатися назад.
Нового хочу.
Невідомого, з якого таки не відомо що виросте.
Все може бути по-іншому. Я переконана.

Немає коментарів:

Дописати коментар