До списку відкриттів

Ще кілька днів тому ви почали спливати у пам'яті, дехто якось нагадував про себе, інформація про інших "випадково" потрапляла на очі. Дивувалась, усвідомлюючи, що попри все немає до вас нічого, крім любові. Посміхалась, бо була впевнена, що усе минає, і з кожним наступним минає все швидше, все менш болісно і з більшим розумінням.
І тепер я стала ще трішки сильніша. І то завдяки кожному з вас сьогодні все не так трагічно, як могло б здаватися.
Все минає щораз швидше  - ще кілька днів тому я могла рішуче заявляти. Тепер я говорю: нічого не минає, бо до кожного з вас і зараз відчуваю те, що колись.
Минають емоції. Минають образи. І навіть спогади про тодішні відчуття невблаганно згасають. А вона лишається така ж свіжа і жива, і посмішкою такою осяює, як ще ніколи раніше.
Я просто про це не думала. Я не уявляла, що воно може бути так. Що минулий час існує лише у наших головах.
Кожен із вас приніс мені певних змін і навчив чогось важливого.
Так само і ви пішли від мене не такими, як з'явилися. Хтось полюбив книжки, а хтось нарешті навчився приймати самостійні рішення. І мені байдуже, якщо з часом ви не зможете згадати за яких обставин набули цих якостей.
Я вдячна кожному з вас за те, що ви принесли і так само за те, що ви забрали.
Адже разом зі шматочками серця ви забирали і мої недосконалості. Ви допомагали мені ставити галочки навпроти тих моїх задач, які були ще не зараховані.
Я не знаю скільки їх лишилося тепер. І мене це, насправді, мало хвилює.
Кожному з вас без роздумів відкрила б свої обійми десь зустрівши - легко і з посмішкою. І не лише тому, що все ще люблю дивувати. Просто вони у мене незмінно замість тисячі слів. Декому і досі маю змогу їх відкривати і таки роблю це, не приховуючи радості. За цю можливість особливе моє вам "дякую", дорогі. І ще за те, що вистачило волі залишитися у моєму сьогоденні. Знаю, як то було важко, тому дійсно - неоціненно.
Дякую всім і кожному окремо за те, якою я зараз є.

https://www.youtube.com/watch?v=xITO4feZWR8

Неформат

Відчуття, що я не відповідаю якимось вимогам. Не така, якою мені треба було б бути, щось роблю не так, не тому радію, не тим насолоджуюсь.
Але ж хтось казав: "у кожного свій шлях". Відповідно: у кожного своє бачення того, як і куди ним іти, від чого почуватися щасливим, завмирати, тамувати подих, захоплюватися. У кожного своє оточення, в якому, знову ж таки, свої індивідуальні подразники(причини для радості, смутку, тиші чи обговорення). У кожного свої чудеса. Як я можу бачити твої, не будучи поруч з тобою? Можеш не сумніватися - побачила б, але у мене тепер інші. Вони не кращі і не гірші, між іншим, за те, що є там у тебе. Вони просто обумовлені моїм місцем перебування.
Мені не бракує ні тиші всередині, ні уважності до того, що навколо.
І той рівень заглиблення у себе, який я маю наразі, обраний мною. Він зручний мені саме таким.
Не варто намагатися розбудити мене, бо, може, тобі лише здається, що я сплю. Просто будь. І просто дозволь мені бути такою, як я сама обираю для себе.
Людині треба давати те, чого вона дійсно потребує, а не те, що нам хочеться дати їй. Часто ці дві речі геть не співпадають.

Зворотна сторона

Таки все має свою зворотну сторону. І навіть те, що виглядає безперечно привабливим, містить у собі підводні камені.
Все має бути в міру і все має бути згідно з задумом.
Хай не шукає твій розум легких варіантів, які є просто зручними. Бо у якийсь момент все одно, як грім з ясного неба, впаде усвідомленння: слідувати треба серцю. Навіть коли для цього часом потрібно зробити крок, без якого можна було б, на перший погляд, обійтися.
Тиша - то добре для тимчасового перепочинку, але від людей відгородитися назавжди - то слабкість, то малодушно і просто зручно. Тобі зручно.
Самотність - вона теж, певне, необхідна часом, аби почути себе, але назавжди я цього теж не хотіла б. Людині потрібна інша людина. Адже не завжди вистачатиме сил все робити самотужки. Людині потрібна інша людина, чи інші люди, бо це не соромно - потребувати допомоги, і це не менш важливо, ніж надавати її комусь, бути потрібним.
Дякую за цей урок.
Прикро, що так довго я цього не бажала бачити і визнавати.

По-іншому

У мене просто був ти, з яким цікаво і спокійно. Якому я раділа без меж. Раділа схожості і відмінностям, раділа змінам і незмінності. Раділа тому, як все є.
Без назв, яких я ніколи не любила, в моєму житті просто була людина. Просто і безмірно важливо. Просто і більше, ніж достатньо.
Я не знаю що трапилося з цією чудовою людино і чому вона стала потребувати якихось відповідей та  шукати назв, від яких я вже давно намагаюся відмовитися.
Мені сумно, що слова, якими я намагаюся пояснити важливість її присутності, чомусь не задовольняють вимог, не відповідають встановленим стандартам.
Мені сумно, що слова мають таку вагу і значення.
Мені сумно,  що я не можу ними маніпулювати, бо для мене все трохи інакше.
Бо потрібний мені шлях пліч-о-пліч - довший, можливо, ніж  запас її терпіння.
Бо, може, ніякого шляху й не вистачить, аби зробити, врешті, остаточну заяву.
Бо, в решті решт, сам шлях може бути таким легким, цікавим, та радісним, що не буде потреби в жодних заявах.
Чому нам так кортить запхати все у визначення, законсервувати і розкласти по поличках, зробити зрозумілим(та чи таким воно може бути взагалі?) і остаточним?
Впізнаю у ньому себе. Багато в чому впізнаю.
Не хочу більше грати за такими правилами, не хочу повертатися назад.
Нового хочу.
Невідомого, з якого таки не відомо що виросте.
Все може бути по-іншому. Я переконана.

Періодичність

Коли в тобі спокій, коли в тобі тиша і немає потреби у спілкуванні, в переживаннях, емоціях - то перепочинок. Він не означає, що потреба в інших людях відпала. Вони все ще дорогі і важливі, вони все ще можуть розраховувати на мене, мені все ще цікаво як вони почуваються, чим переймаються, але час від часу мені достатньо для спілкування себе, я хочу побути з собою, почути і відчути себе на самоті.
Якщо я мовчазна - то це не означає, що я ображена, чи перестала бути щирою та відвертою. Це означає лише те, що я не відчуваю потреби у вираженні чого б то не було, мені не хочеться слів. Не треба все ускладнювати. Після вони можуть зірватися нестримним потоком так, що їх буде навіть забагато, але іноді їх дійсно просто  нема. Я люблю ці моменти. І я не хочу почуватися винуватою через це.  Така я є. І цей нюанс, на відміну від деяких інших, не занесено до списку тих,  яких я хотіла б позбавитись.

Спустошена

Спустошена.
Необхідністю слухати розлогі пояснення того, що можна було б сказати кількома словами.
Необхідністю шукати слова для пояснень, які відчуваються мною як виправдання, з бажанням уникнути образ, але в ітозі все одно їх отримуючи.
Відчуттям, що не здатна дати того, що від мене очікують.
Безплідними пошуками в собі того, що в мені бачать інші.