Розум, відчуття та емоції

Думала не допишу, але нині відчуваю потребу завершити почате. Адже вкотре я намагалася сьогодні пояснити різницю і знову, здається безуспішно.
Можливо я по своєму якось, спотворено це розумію.
Але у мене воно працює. То ж чому б ні? Спробую поділитись.
Одна проблема є лиш - назви. Не факт, що те, що я називаю білим, таким буде і у вашому сприйнятті, але все ж.
Я навчилася після років крайнощів розділяти відчуття і емоції.
Жити одним розумом не те щоб не правильно, але сухо, обмежено, одноманітно.
Пірнати з головою в емоції, втрачаючи контроль над ними - друга крайність.
Але є те, з чого все починається - відчуття. За ними виникає думка. Розум прагне їх проаналізувати і покласти на поличку, або ж викинути. А емоція виникає як реакція на результати аналізу. Знайдено приємний спогад/асоціацію - емоція світла і радісна, знайдено неприємний спогад - емоція відповідна. Та її можна уникнути, якщо відчуття спостерігати на протязі всього його часу протікання. Не реагувати, а спостерігати і насолоджуватись перебігом. Або ж просто приймати і тверезо визнавати факт його наявності, якщо це відчуття неприємне. Тверезо визнавати десь глибоко всередині. Не розумом, а серцем. Залишатися спостерігачем, тлом, на якому розгортаються події. Тоді можна відчути вдячність за все, що приходить. Тоді ти розумієш, що що б не відбувалося, воно не зачіпає тебе справжнього, не впливає на твою сутність.
Варто лише навчитися відчувати себе.