По Кастанеді

Всі образи мої від моїх же сподівань нездійснених.
Всі сподівання мої від неоднозначності слів і вчинків тих, хто мені небайдужий.
Хочеться все по Кастанеді: стати бездоганним воїном, який живе в тіні життєвих історій, спокійно приймаючи всі сторони свого перебування в цьому світі з їх радісними митями і з усим, що засмучує. Однаково сприймаючи як минучість і приємне і не дуже, виголошуючи в будь-якому  випадку своє звичне і безкінечно щире рішення: "і все ж..."
І все ж колесо долі крутиться далі. Щось нам дають міняти, а на щось - зась. Хоч сотню літ бийся головою об стіну, а якщо тобі не туди - все одно не отримаєш бажаного результату.
Бажання мої це другий мій ворог на шляху до спокою.
Як би навчитися душити їх ще у зародку і не давати квітнути пишними садами в моїй уяві.
Робити б свою світлу і водночас брудну роботу. Важливу роботу. Ту, для якої мене обрали. Чи яку я для себе випросила. От робити б її і більше нічим не перейматися.
Нікого в серце.
Нікого в оточення.
Нікого в думки.
І щоб усе завжди рівно. Рівно всередині, як би там не було зовні. Без реакцій і емоцій. З повним прийняттям і ясними діями.
Чи дійду колись я до цього?