Нездійсненне

Спокійно не стане ніколи.
Але так і задумано.
Часом я мрію про спокій. І іноді він навіть трапляється(хоча частіше він буває або лише зовні, або лише всередині і майже ніколи одночасно і там і там). Він просто таки невловимий. Тільки-но починаєш усвідомлювати що "Ось воно! Жадана мить! Все як хотіла." - і він зникає...
Хоча, мабуть, тут мені пощастило.
Спокій - майже смерть.
Він зупиняє розвиток тебе.
Треба щоб все кипіло, вирувало, мінялося, приходило і втікало, підносило в небеса і  кидало об землю, стимулювало зростання крил, а потім жорстоко їх обламувало. Так чомусь задумано...
Більше не хочу його хотіти.
Буду падати й підводитись, плакати і сміятися, закохуватись і розчаровуватися, зневірятися і не втрачатиму надію.
Прощавай, спокій!