Очевидно

Якщо мене щось не влаштовує - проблема в мені. Ніхто ж те тримає і не примушує прийняти те, що для мене не допустимо.
Моя вина в моїх очікуваннях та сподіваннях.

Про наболіле

Мені б не хотілося допускати занурення у роль жертви, яка зазнає певних страждань під тиском обставин, від неї не залежних.
Але мені болить. Кожне твоє недотримане слово, кожна ситуація, в якій твої слабкості беруть над тобою гору.
І до тебе їх багато було у моєму житті. Та лише вкотре зазнавши остаточного краху, я переглядала ті ситуації, і розуміла, що треба було зупинитися і все обірвати значно раніше. Що коли вже пішло щось не так, ніякі спроби виправити і відновити рівновагу не можуть бути успішними, якщо їх не бажає інша сторона. Хоча навіть за наявності бажання можна залишатися бездіяльним, що є рівносильним цілковитій відсутності бажання.
В тобі ж стільки неповторного і рідного мені, що я дуже довго могла б знаходити тобі виправдання.
Певно ще нікого не бачила так серйозно своєю опорою на майбутнє, своїм захистом і, що найдивніше для мене, батьком своїх дітей. Але як тільки в мені оселяється ця переконаність, ти тут же себе компрометуєш. І річ не в тім наскільки дріб'язковими можуть здаватися ті вчинки(ну трохи випив, геть трохи, був втомлений і просто заснув). Страшно те, що такі дрібниці підривають довіру, коли я знову відмічаю їх після чергової обіцянки, що таке не повториться. Якщо так легко поступитися в дрібницях, то і в речах більш вагомих, що  тебе  зупинить? А ще менше я вірю у те, що коли ти будеш поруч зі мною, все буде по-іншому. Бо я вже поруч. Бо ти вже йдеш щовечора до мене на зустріч, а нічого так і не міняється.
Я не хочу шукати виправдання твоїм діям. Бо знаю, що в тобі достатньо волі зробити так, щоб у тих виправданнях пропала усяка потреба. Тільки чому ти її не застосовуєш - для мене загадка.
Чому це відбувається зі мною? Який урок ти мені зараз намагаєшся дати?

Остаточне

Знадобилося два роки, щоб розуміти, що в мені є образа.
Образа, певно й на себе теж.
За те, що своїм намаганням пережити все в собі, не зробити нічого, про що потім пошкодую, не скомпрометувати себе в очах оточуючих, загнала свій біль так глибоко, що не одразу його віднайшла.
Прийняття -так, воно було тоді, здавалося, цілковитим. Воно було.
Але тепер це виглядає так, ніби я передумала.
Тоді моя гордість не дала мені показати як мене зачепило оте твоє найпростіше для тебе рішення, яке ти прийняв за нас двох. І зараз єдине, про що я шкодую - так це про те, що не сказала тобі всього, що думаю про тебе і про твої вчинки по відношенню як до мене, так і до близьких тобі людей. Хоча, звісно, тоді я так не думала. Воно лише з часом усе стало на свої місця  і твій портрет став для мене більш реалістичним.
Я не дозволила собі страждати, я дала тобі спокій, як ти і хотів. Хоча маю сумніви, що тобі стало від того спокійніше, бо проблема ж була не в мені. А у твоїй слабкості, у тому, що ти, як не крути, боягуз. Перекладання відповідальності на тендітні жіночі плечі не прикрашає чоловіка. А ти саме це і робив весь час: скидав із себе тягар відповідальності, перекладав прийняття рішень на кого завгодно, крім себе. Цікаво чи змінилося щось тепер. Чи зробив ти для себе висновки, чи навчився не потурати своїм бажанням.
І знаєш що?
Я рада, що тебе більше немає у моєму житті.
Може й варто було б подякувати тобі за оте останнє і остаточне рішення. Але я не буду.

Винагорода

Невимовна вдячність і радість від усвідомлення того, що труди мої не пропали марно, що є результати моїх старань. Вони дозрівають. Хай поступово. Але я рада. Хай навіть ціною мого спокою, комфорту, але зараз я бачу, що всі оті жахіття і незручності варто було пройти, аби почути і побачити те, як воно все стало тепер.
Приємно відчувати визнання моєї участі тими, хто став об'єктом, причиною і метою моєї праці, яка так часто зривалася у зневіру і здавалася абсолютно марною.
Дякую, що не дав мені здатися.

Не суди

 Не суди - тобі ніколи не знати чим керується людина у своїх діях, що твориться у її внутрішньому всесвіті.  Не суди і тим більше не слухай того, що думають про людей інші люди. Лише власний досвід має значення, хоча разом з тим, часом, і власну ціну.  
 

В меншості...

Міш, бракує тебе тут.
З твоїми правилами і переконаннями, які ти передав мені, згідно з якими ти вчив мене працювати.
Тепер все не так, а я не хочу від них відступатися. Вони мені вже надто близькі і здаються безперечно вірними.
Я хочу і надалі робити все якнайкраще, а мені кажуть: роби так, аби працювало. Не буду.
Я хочу і надалі максимально пояснювати принципи роботи і пошуку власних помилок тим, хто користується результатами нашої роботи. Замість цього  тепер обирається простіший варіант, від якого ти мене вчив відмовлятися: зробити все самому, не заморочуючись спробами пояснити людині як вона може виправити ситуацію сама, без нашої допомоги. 
У мене відчуття, що тепер я в меншості. І все частіше виникають ситуації, коли згадую тебе, і твоє "Ні, так не піде".
Ти був хорошим учителем, наставником, колегою, другом. Не дивлячись на всю оту неформальність нашого спілкування, яка в ітозі була класифікована як така, що "завдає незручностей", було б чудово бачити тебе знову у нашій команді.  Але на жаль...  все є так, як воно є.

Про правила і порядки

Правила потрібні лише доти, поки ти не здатен відрізняти біле від чорного, поки ти не здатен свідомо обирати  те, що не нашкодить ні тобі ні тим, хто навколо тебе.
Вони як милиці, що допомагають нам рухатися у вірному напрямку доки ми не навчимося впевнено стояти на власних ногах. Тоді їх можна відкинути.
А доти нехтувати ними - то майже безглуздя. Бути сліпим і говорити при цьому, що  поводир тобі не потрібен якось по-дитячому. Треба мати сміливість визнати, що потребуєш допомоги, підказок і не соромитися ними користуватися, дотримуватися їх.
Але не менше безглуздя і вічне слідування правилам. Без спроб віднайти зв'язок з власним внутрішнім визначником того що правильно, а що ні. Все життя керуватися писаними істинами, не розвиваючи себе, задовольняючись чужою правдою, мені здається це також не наближує до основної мети нашого перебування тут - до розвитку Душі. Чомусь прийшло на думку порівняння з заморозкою: ти просто на протязі цілого життя підтримуєш її в одному стані.

Ошо: Любовь - единственная заповедь. Если нет любви, тогда все 10 Заповедей бесполезны. 10 Заповедей не нужны; они нужны лишь потому, что ты не готов следовать первой и единственной заповеди. Эти 10 Заповедей всего лишь слабая замена единой заповеди: люби.