В меншості...

Міш, бракує тебе тут.
З твоїми правилами і переконаннями, які ти передав мені, згідно з якими ти вчив мене працювати.
Тепер все не так, а я не хочу від них відступатися. Вони мені вже надто близькі і здаються безперечно вірними.
Я хочу і надалі робити все якнайкраще, а мені кажуть: роби так, аби працювало. Не буду.
Я хочу і надалі максимально пояснювати принципи роботи і пошуку власних помилок тим, хто користується результатами нашої роботи. Замість цього  тепер обирається простіший варіант, від якого ти мене вчив відмовлятися: зробити все самому, не заморочуючись спробами пояснити людині як вона може виправити ситуацію сама, без нашої допомоги. 
У мене відчуття, що тепер я в меншості. І все частіше виникають ситуації, коли згадую тебе, і твоє "Ні, так не піде".
Ти був хорошим учителем, наставником, колегою, другом. Не дивлячись на всю оту неформальність нашого спілкування, яка в ітозі була класифікована як така, що "завдає незручностей", було б чудово бачити тебе знову у нашій команді.  Але на жаль...  все є так, як воно є.