Загублені

Сьогодні виникла думка. що всіх людей можна розділити на  дві категорії:

Перша - ті, у кого все завжди було правильно, за Планом, хто слідував своїм шляхом і отримував усе, призначене для нього.

Друга - ті, хто втратив свою долю з певних причин, хто не має на сьогодні майбутнього. Ті, хто загубився, хто згубив свою дорогу і вже ніколи не зможе надолужити. Ця група ділиться ще на дві:

 А) такі, що не усвідомлюють/не визнають своєї "загубленості", з часом все глибше занурюючись у безодню і в решті-решт, йдуть з цього світу відносно молодими за якихось загадкових/безглуздих обставин, на переродження, на нове коло, на повтор, бо нині вже безнадійні і не можуть більше нічим бути корисними Йому у нинішньому своєму втіленні.

Б) такі, що в якийсь момент зупинилися за крок від прірви і намагаються вишкрябатися. Такі, хто прагне стати кращим, ніж є, хто розуміє наскільки все було у їхньому житті не так, як мало бути, інтуїтивно якось розуміє, можливо навіть без аналізу розумом. Вони шукають і неодмінно знаходять тих, хто здатен вказати їм новий напрямок руху, новий шлях, яким вони ітимуть зі своїм власним, ніким не нав'язаним відчуттям, що тепер, нарешті, все на своїх місцях. І це буде вже не той шлях, який був призначений  для них Богом від народження. Це буде інший. На ньому все залежатиме від Волі, від постійного Вибору продовжувати рухатися саме в такому напрямку, як підказало серце. На ньому будуть і боротьба і зневіра, і каяття, і біль. Але все це прийматиметься з вдячністю. З вдячністю за те, що ти і досі є, за те, що тобі дали шанс виправитися. І їм зустрічатимуться такі ж загублені і віднайдені, як вони самі. І вони впізнаватимуть один одного і будуть взаємодіяти один з одним, оскільки розумітимуть, що у світі праведних їм не знайти такого глибокого розуміння і прийняття. І, можливо, їм навіть вдасться кілька разів за решту свого життя "перетягнути" кількох "загублених" з категорії А в категорію Б. Бо хто сам ходив дорогою -  може розказати про неї іншим. Вони є знедоленими у тому сенсі, що втратили можливість отримати призначене для них, але разом з тим, можливо, вони є найщасливішими людьми цього світу, оскільки тепер мають можливість творити своє сьогодення і майбуття разом з такими ж знедоленими(переконана, що не інакше), як самі.

Про неї

Тобі потрібна тільки ти.
Щоб почуватися щасливою та наповненою тобі крім себе самої не треба більше нікого.
Наповнена, переповнена так, що переливається і розливається на всіх, хто навколо.
Вдячна і радісна, нарешті прийнявши кожного, хто приходив, хто є і хто ще прийде, як учителя. Під'єднана незримою ниточкою до Нього тому така трепетна і чутлива. Тому така відкрито беззахисна і непереможна.
Тепер я знаю її. Це більше ніж уявляти і це неможливо описати, коли ти всіх і кожного, коли до всіх усміхнено, коли усім - добра. Коли бачиш попри все досконалими. Коли визнаєш право робити не так, як вважаєш правильним ти.
Тобі потрібна тільки ти, щоб наповнитись і переповнитись.
Квітці в полі байдуже, чи хтось її бачить. Вона просто цвіте.

Розум, відчуття та емоції

Думала не допишу, але нині відчуваю потребу завершити почате. Адже вкотре я намагалася сьогодні пояснити різницю і знову, здається безуспішно.
Можливо я по своєму якось, спотворено це розумію.
Але у мене воно працює. То ж чому б ні? Спробую поділитись.
Одна проблема є лиш - назви. Не факт, що те, що я називаю білим, таким буде і у вашому сприйнятті, але все ж.
Я навчилася після років крайнощів розділяти відчуття і емоції.
Жити одним розумом не те щоб не правильно, але сухо, обмежено, одноманітно.
Пірнати з головою в емоції, втрачаючи контроль над ними - друга крайність.
Але є те, з чого все починається - відчуття. За ними виникає думка. Розум прагне їх проаналізувати і покласти на поличку, або ж викинути. А емоція виникає як реакція на результати аналізу. Знайдено приємний спогад/асоціацію - емоція світла і радісна, знайдено неприємний спогад - емоція відповідна. Та її можна уникнути, якщо відчуття спостерігати на протязі всього його часу протікання. Не реагувати, а спостерігати і насолоджуватись перебігом. Або ж просто приймати і тверезо визнавати факт його наявності, якщо це відчуття неприємне. Тверезо визнавати десь глибоко всередині. Не розумом, а серцем. Залишатися спостерігачем, тлом, на якому розгортаються події. Тоді можна відчути вдячність за все, що приходить. Тоді ти розумієш, що що б не відбувалося, воно не зачіпає тебе справжнього, не впливає на твою сутність.
Варто лише навчитися відчувати себе.

Ролі не мають значення

Певно, ролі не мають значення. Ті, хто має - залишаться, хтось піде, хтось прийде тимчасово, а хтось остаточно. Та ролі не мають значення. Байдуже хто кому і ким є. За межами звичайних прив'язаностей і визначень важливо лише те, що ми можемо дати, і що нам побажають дати у відповідь, з якою метою ми віддаватимемо і як прийматимемо дари інших.

Не моя

Не моя думка, але дуже сподобалась:  
- Жінка то є ємність, яку треба наповнювати, а не "відсьорбувати"...

Мої три види

Не знала наперед, що побачу тієї у ночі у сні, але знала що він буде. Було дано мені відповіді на запитання, що турбувало мене. Те, що я вже знала, доповнилося тим, що досі не наважувалася спитати.
І, здається, що мою дійсність хтось просто склав як сценарій, аби не скучно було ні переглядати його реалізацію, ні приймати у цій реалізації безпосередню участь.
Три можливих види моїх стосунків. Неймовірно порадувало те, що серед них відсутній варіант, у якому я була б диктатором.
Певно, відсортовані вони були у порядку зменшення  своєї привабливості для мене.
І зіткнулися в одну мить в одному місці моє минуле, теперішнє і, ймовірно, майбутнє, якого я ще не знаю.
Перший варіант небезпечний, але неймовірно заманливий. Він як виклик. Як заклик не шукати легких шляхів і зробити усе на максимум, на межі своїх можливостей.  У ньому відсутні "Я" і "Ти", натомість є лише нероздільне "Ми". Це був образ клубка з двох переплетених між собою по спіралі ниток: вишневої і зеленої. Клубок, який сяяв іскрами, і в якому двох не можна було розділити, не знищивши, не розмотавши до кінця весь клубок. Це була повна довіра, взаєморозуміння і рух в одному напрямку.
Другий варіант на перший погляд здався більш привабливим, ніж попередній: там я була квіткою, чарівною червоною квіткою посеред зеленого саду, виплеканою, доглянутою, але самостійною, не частиною чогось, а просто об'єктом для спостереження(захоплення?) у мене ні в чому не було потреби, мені ніхто нічим не дорікав і не диктував ніяких умов, я була не сама, але водночас сама по собі. Це було затишно і комфортно, але коли я повторно поринула у відчуття, які виникли в момент появи цього видіння, прийшла інформація, яка все змінила: "Яке б міцне коріння не дала квітці земля, а без Сонця(Світла) це нічого не варте". В моєму ж затишному саду було похмуро. Той садівник не міг забезпечити мене Сонцем, я могла б шукати і знаходити його і далі, але сама...
І, нарешті, третій варіант, від якого мені захотілося відгородитися, як тільки я вловила дух диктаторства. Я не бачила образів ні себе ні його. Лише сірий туман і сіра коробка на чорному фоні. По відчуттях у тій коробці нічого приємного. Здається, там мої пута, там набір обмежень, які я маю прийняти. На цьому дослідження варіанту три завершилось. Можливо, зараз надто рано ще, щоб ясніше бачити картину. Можливо моя інтерпретація була дещо спотворена моїми бажаннями, але... їх три. 

Бажай обережно

Бажай обережно.
І хай ніколи не настане той час, коли ти пошкодуєш хоча б про одне своє озвучене бажання.
Якось дружно потоком пішли в реалізацію безліч моїх мрій, навіть ті, про які я давно забула, намріяні п'ять і більше років тому. Тепер тільки обережно. Навіщо приваблювати до себе без потреби те, від чого хтось інший міг би отримати більше користі та задоволення.  Фільтруй бажання.