Ролі не мають значення

Певно, ролі не мають значення. Ті, хто має - залишаться, хтось піде, хтось прийде тимчасово, а хтось остаточно. Та ролі не мають значення. Байдуже хто кому і ким є. За межами звичайних прив'язаностей і визначень важливо лише те, що ми можемо дати, і що нам побажають дати у відповідь, з якою метою ми віддаватимемо і як прийматимемо дари інших.

Не моя

Не моя думка, але дуже сподобалась:  
- Жінка то є ємність, яку треба наповнювати, а не "відсьорбувати"...

Мої три види

Не знала наперед, що побачу тієї у ночі у сні, але знала що він буде. Було дано мені відповіді на запитання, що турбувало мене. Те, що я вже знала, доповнилося тим, що досі не наважувалася спитати.
І, здається, що мою дійсність хтось просто склав як сценарій, аби не скучно було ні переглядати його реалізацію, ні приймати у цій реалізації безпосередню участь.
Три можливих види моїх стосунків. Неймовірно порадувало те, що серед них відсутній варіант, у якому я була б диктатором.
Певно, відсортовані вони були у порядку зменшення  своєї привабливості для мене.
І зіткнулися в одну мить в одному місці моє минуле, теперішнє і, ймовірно, майбутнє, якого я ще не знаю.
Перший варіант небезпечний, але неймовірно заманливий. Він як виклик. Як заклик не шукати легких шляхів і зробити усе на максимум, на межі своїх можливостей.  У ньому відсутні "Я" і "Ти", натомість є лише нероздільне "Ми". Це був образ клубка з двох переплетених між собою по спіралі ниток: вишневої і зеленої. Клубок, який сяяв іскрами, і в якому двох не можна було розділити, не знищивши, не розмотавши до кінця весь клубок. Це була повна довіра, взаєморозуміння і рух в одному напрямку.
Другий варіант на перший погляд здався більш привабливим, ніж попередній: там я була квіткою, чарівною червоною квіткою посеред зеленого саду, виплеканою, доглянутою, але самостійною, не частиною чогось, а просто об'єктом для спостереження(захоплення?) у мене ні в чому не було потреби, мені ніхто нічим не дорікав і не диктував ніяких умов, я була не сама, але водночас сама по собі. Це було затишно і комфортно, але коли я повторно поринула у відчуття, які виникли в момент появи цього видіння, прийшла інформація, яка все змінила: "Яке б міцне коріння не дала квітці земля, а без Сонця(Світла) це нічого не варте". В моєму ж затишному саду було похмуро. Той садівник не міг забезпечити мене Сонцем, я могла б шукати і знаходити його і далі, але сама...
І, нарешті, третій варіант, від якого мені захотілося відгородитися, як тільки я вловила дух диктаторства. Я не бачила образів ні себе ні його. Лише сірий туман і сіра коробка на чорному фоні. По відчуттях у тій коробці нічого приємного. Здається, там мої пута, там набір обмежень, які я маю прийняти. На цьому дослідження варіанту три завершилось. Можливо, зараз надто рано ще, щоб ясніше бачити картину. Можливо моя інтерпретація була дещо спотворена моїми бажаннями, але... їх три. 

Бажай обережно

Бажай обережно.
І хай ніколи не настане той час, коли ти пошкодуєш хоча б про одне своє озвучене бажання.
Якось дружно потоком пішли в реалізацію безліч моїх мрій, навіть ті, про які я давно забула, намріяні п'ять і більше років тому. Тепер тільки обережно. Навіщо приваблювати до себе без потреби те, від чого хтось інший міг би отримати більше користі та задоволення.  Фільтруй бажання.

По Кастанеді

Всі образи мої від моїх же сподівань нездійснених.
Всі сподівання мої від неоднозначності слів і вчинків тих, хто мені небайдужий.
Хочеться все по Кастанеді: стати бездоганним воїном, який живе в тіні життєвих історій, спокійно приймаючи всі сторони свого перебування в цьому світі з їх радісними митями і з усим, що засмучує. Однаково сприймаючи як минучість і приємне і не дуже, виголошуючи в будь-якому  випадку своє звичне і безкінечно щире рішення: "і все ж..."
І все ж колесо долі крутиться далі. Щось нам дають міняти, а на щось - зась. Хоч сотню літ бийся головою об стіну, а якщо тобі не туди - все одно не отримаєш бажаного результату.
Бажання мої це другий мій ворог на шляху до спокою.
Як би навчитися душити їх ще у зародку і не давати квітнути пишними садами в моїй уяві.
Робити б свою світлу і водночас брудну роботу. Важливу роботу. Ту, для якої мене обрали. Чи яку я для себе випросила. От робити б її і більше нічим не перейматися.
Нікого в серце.
Нікого в оточення.
Нікого в думки.
І щоб усе завжди рівно. Рівно всередині, як би там не було зовні. Без реакцій і емоцій. З повним прийняттям і ясними діями.
Чи дійду колись я до цього?

Близький простір

Рано чи пізно у людей, з якими тісно спілкуєшся, починають з'являтися певні очікування стосовно твоєї поведінки та твоїх вчинків. А мені не цікаво відповідати чиїмось сподіванням.
А в мені щось прокидається, що навпаки хоче зробити всупереч.
Я хочу бути собою, робити те, що мені до душі і не перейматися через те, що хтось може бути цим розчарований.
Визнаю що і я сама можу так само очікувати і сподіватися, а потім розчаровано зітхати.
Тому більше нікого в мій близький простір. 

Сильна

Сильна не тому, що більше ніяк, не тому, що по-іншому не вмію....
Сильна через відсутність когось, з ким можна показати свою слабкість, розслабитись і бути безмежно жіночною і ніжною.