Антидепресант

Мій любий, хороший антидепресант.
До знайомства з вашим сімейством я б ніколи не подумала, що ви так чудово вмієте розрадити, росзлабити, дати вихід усьому, що я назбирала за невизначений термін від часу останнього контакту з вами.
І дрібниці, що псується манікюр, зате відновлюється внутрішня рівновага, а кігтики відростуть...
Коли вже геть кипить і розпирає - можна зі злістю, трішки агресивно помолотити по клавішах(сині пальці повернуть собі нормальний колір за кілька днів), ви терпляче витримаєте будь-який мій настрій.
Але мені більше подобається по-іншому: сісти рівно, дихати глибоко,  неспішно заправити чистий аркуш, потім уважно вдивлятися у буковки, обрамлені блискучим металом і через кілька секунд почати натискати на них, немов на клавіші фортепіано, розчиняючись у звуках ударів літер об папір і розслаблено слідкуючи поглядом за рухом каретки.
Кілька рядків - і весь негатив як рукою зняло. Звідки у вас ця магія?
Такі речі не мають зникати з нашого життя.

Гра

"Життя - це гра" - фраза здається заяложеною далі нікуди.
Багато хто її промовляє, але маю сумніви стосовно того, що користуються нею на практиці.
Я раніше теж іноді її використовувала, а тепер пробую. Несподівано для себе самої.
Один епізод зіграла вчора, спочатку сором'язливо і нерішуче, далі навіть сподобалось.
Кілька епізодів зіграла сьогодні, на мить здалося що граю не я, а хтось грає мною, підштовхує до дії.
Відчуття неймовірні. Прочуваєшся легкою, радісною, навіть щасливою, більш... живою!
І байдуже що хтось подумає чи скаже.

Маленький напад радості

Сніжок!
Біленький і пухнастий. І байдуже, що він зникає у брудних калюжах. Він так красиво кружляє в своєму падінні!
В шухляді виявлено аромапаличку невизначеного аромату і шоколадку!
Життя прекрасне.
Затишно, ароматно і солодко.

Коли нападає відчай

Кілька днів тому у мене спитали: "Що ти робиш, коли на тебе нападає відчай?" я коротко відповіла: "Плачу".
Але відтоді це питання періодично з'являється знову, бо насправді те, що я плачу, коли у відчаї - то дрібниця, хоча й невідємна у даній ситуації.
То що ж я роблю, коли у відчаї?
Що взагалі таке "відчай"?
Це супротив. Це точка кипіння, в якій виникає нездоланний внутрішній опір чомусь, що тебе не влаштовує.
Це коли ти в якусь мить зупиняєшся бо не розумієш нащо робиш те, що робиш, що робити з тим, що вже встиг наробити, і як робити, щоб було правильно? Правильність - вона не визначається ніякими правилами  чи законами, вона у кожного своя і співвідноситься лише з рівнем самосвідомості та самоідентифікацією.
Відчай  приходить в момент, коли ти усвідомлюєш, що втратив зв'язок зі своєю сутністю(а може й взагалі ніколи його ще не відчував?), і деякий час діяв всупереч своїй істинній природі. Ти відрізаний, відокремлений і самотній, не дивлячись на те, що навколо не бракує небайдужих до тебе людей.
Це реакція душі на твою байдужість до її бажань.
Відчай - це відправна точка, з якої можна почати рухатися по-іншому. Насправді це прекрасний стан. Він схожий на вибух: спочаку частина твого світу піддається знищенню, далі наступає стадія спустошеності, з якої може народитися щось нове і прекрасне в замін зруйнованому.
Відчай - це стрімке падіння, чим глибше ти падаєш - тим приємнішою здається потім стадія спустошеності. Але щоб до неї дістатися іноді я потребую участі близької людини. Часом треба, щоб хтось просто сказав: "Стій!"(по суті, байдуже, що буде сказано, для мене в ту мить будь-що матиме єдиний зміст:  зупинись) - тоді починаються сльози - заключна фаза вибуху, тож одразу після них виникає спустошеність, яка приносить з собою спокій і надає ясності думкам. З цього моменту мені хочеться усамітнення, хочеться повної ізоляції від людей, адже я маю пережити чергове народження через переосмислення власних цілей, бажань і методів, якими я оперувала для їх реалізації.
У стані спустошеності я аналізую себе. Намагаюся знайти ту точку, в якій втратила вірний напрямок руху і пішла хибним шляхом. Намагаюся віднайти останню мить, в яку я ще почувалася цілісною та гармонійною, і саме з цієї точки я пробую рухатися далі вже іншим шляхом. Але дуже повільно, усвідомлено, з любов'ю до себе, пробачаючи собі чергові помилки, визнаючи власну недосконалість, дякуючи Всесвіту за все, що зі мною відбувається, усвідомлюючи свою відповідальність за кожну дію і кожну думку. Так починається відродження.
Але з часом я знову набираю оберти, втрачаю пильність і кудись лечу, до наступного нападу відчаю.
Важливо навчитися казати самій собі "Стій!". І бажано ще до того, як тебе знову занесе до стадії вибуху.  Вірю що це можливо.

Нездійсненне

Спокійно не стане ніколи.
Але так і задумано.
Часом я мрію про спокій. І іноді він навіть трапляється(хоча частіше він буває або лише зовні, або лише всередині і майже ніколи одночасно і там і там). Він просто таки невловимий. Тільки-но починаєш усвідомлювати що "Ось воно! Жадана мить! Все як хотіла." - і він зникає...
Хоча, мабуть, тут мені пощастило.
Спокій - майже смерть.
Він зупиняє розвиток тебе.
Треба щоб все кипіло, вирувало, мінялося, приходило і втікало, підносило в небеса і  кидало об землю, стимулювало зростання крил, а потім жорстоко їх обламувало. Так чомусь задумано...
Більше не хочу його хотіти.
Буду падати й підводитись, плакати і сміятися, закохуватись і розчаровуватися, зневірятися і не втрачатиму надію.
Прощавай, спокій!

Крайнощі

Схоже я можу існувати лише в крайнощах.
Один полюс дарує безмежну радість, інший заганяє в депресію.
Посередині я не вмію.
З любові в ненависть.
З гіпервідповідальності в пофігізм.
З трудоголізму в лінощі...

Коли бракує любові

"Не думай!"
Не думай ні хороше ні погане ні про того, хто тобі дорогий, ні про того, хто тобі неприємний(іноді одна людина може потрапляти в обидві категорії, це неймовірно...).
Не думай без потреби.
Слідкуй за базікою, який сидить у твоїй голові.
Спиняй його.
Не слухай його, коли він підказує щось, через що ти потім картатимеш себе відчуттям провини(у тебе є кілька улюблених граблів, на які ти весь час наступаєш, і вже навіть можеш передбачати коли наступиш!).
Поважай будь кого поруч(чи й не зовсім поруч), як рівного собі. На тонкому плані рівного. В кожного з нас закладено однаковий потенціал, і всім нам дані однакові права та обов'язки. Ми всі однакові частинки Всесвіту.
Не можеш любити - поважай. Стався з повагою до вибору, який ти сам не зробив би, до вчинку, який ти собі не міг би дозволити, до слів, які не є для тебе приємними, до права бути собою і розвиватися так, як заманеться.
Ти можеш змінювати людей своїми думками про них. Тому: будь обережний! Слідкуй за собою!
Негідно втручатися і впливати на розвиток когось без його прямої на те згоди.
Негідно бажати собі добра через завдання шкоди комусь іншому.
Не кажи, що любиш, якщо не можеш прийняти людину з усим, що в ній є таким, як є.
Думай обережно. Будь ласка, я тебе дуже прошу. І мені нагадуй, щоб і я думала обережно. І з повагою до тих, кого ще не можу любити.