Моє мовчання

Воно часом, мені самій так здається, виглядає як байдужість. Але це хибне уявлення. Я мовчу, коли не хочу зайвий раз потривижити внутрішній світ людини. Мені цікаво, що в ньому, але не можу пересилити себе і спитати. Мені цікаво про ситуації і події в життях людей, але я не питаю, бо щоразу думаю: скільки ж разів йому чи їй вже довелося переповідати одне й те ж саме різним людям? А якщо це щось болюче для неї чи для нього, то яке я маю право ще раз порушувати, можливо, нарешті віднайдену рівновагу? Мені є що сказати, але я завжди чекаю для цього ідеальних умов. Часто вони так і не настають у тому проміжку часу поки це ще лишається актуальним. Тому я просто мовчу там, де, можливо, і варто було б сказати хоч кілька слів.