Другого флакону не буде

Щойно взяла з туалетного столика пляшечку улюблених парфумів. Тих, з ароматом яких спливає багато моментів минулого. Одне натискання - і кімната наповнюється дивовижними пахощами, що асоціюються зі мною колишньою. Вони прекрасні, як і те минуле, що з ними пов'язане. 

Там лишилося зовсім трохи на дні флакону. Опускаючи його на столик, ловлю себе на думці, що другого не буде. Будуть інші. І так з усім, не тільки з парфумами. Кожна мить, подія, дія є неповторними. Далі все буде іншим.

Ціную.

Туманно

І відтоді вже багато років згадую про нього, коли туманно. Ні, туман я не перестала любити, але тепер майже кожна його поява супроводжується посмішкою, до якої важко підібрати відповідний епітет. Вона не сумна, не гірка, не іронічна, без жалю і радості. Вона щось на кшталт: "Так, це було, я дозволила цьому зі мною відбутися. І що ж?" -  посмішка-констатація, посмішка-прийняття і водночас посмішка-подив власній нейтральності.

Певно весь той вир мав тривати лише місяць. Отой шалений за накалом і насиченістю відчуттів місяць онлайнового спілкування. А далі все було лише муками і марними пориваннями, розтягнутими на довгі роки егоїстичних вибриків і потуранням слабкості. Але що ж. Роки втрачено, хоч і здобуто з їх перебігом певного досвіду. Висновки зроблено, плоди прийнято. І тепер тільки туман нагадує про все те, що колись боліло. Сьогодні туманно. А значить - затишно.

Про відчуття

 Цей допис буде про почуття і відчуття. Про їх відстеження в процесі, здавалося б, незначної, але безмірно важливої для мене історії, яку я не хочу забувати. Історії порятунку і довіри. Довіри іншим і довіри собі, віри у свої власні сили.

Я поспішала і була заклопотана та знервована, коли його помітила: маленька купка пір'я, що ворушилася в траві. Підняла розбишаку, який спершу намагався від мене відбитися, лякав. Підняла і зрозуміла, що знайшла собі ще один клопіт, який автоматично відміняв усі мої плани і маршрути на найближчих півгодини. Але була надія, що, якщо його підняти на долоні вгору - злетить.

Не злетів... Це вже вдома ми виявили, що серпокрилець ще малий, щоб полетіти, що пір'я на його крилах не виросло достатньо для цього і він трохи поранений кігтями чи то кота чи то хижого птаха. 

Тож, полишивши надію доробити почате, я повертаюся додому з малою птахою на долоні, і перше, що було мною сказано після повернення додому: "Я не змогла його там залишити" - і це було щиро і без жодних вагань, не знаючи що з цим робити далі, просто прийняти виклик і взяти на себе відповідальність за маленьке життя.

Було і страшно і прекрасно водночас. Ніжністю до нього я перейнялася ще в перший день, коли він вишкрябався своїми лапками мені на плече і заснув, сховавши голівку в моє волосся. Таке собі гніздечко. 

Далі були пошуки підходящої їжі для нашого серпокрильця, замовлення живих мармурових тарганів новою поштою, подолання огиди до них, сльози, нудота і ритуал приготування до вживання. Підйоми о 6 ранку для годування. Сльози, коли відмовлявся їсти. У мене була мета і всі страхи та стереотипи об неї нещадно розбивалися.

Був страх, що він так і не полетить. Були сумніви, що впораюся з відповідальністю, усвідомлення неправильності деяких дій по догляду і хвилювання про те, щоб ці хиби не мали впливу на подальший розвиток птаха.  Сумнівалася, що зможемо розпізнати момент, коли птах буде готовий летіти.  Але жодного разу не було жалю за тим, що нахилилася і взяла його в руки.

Були подив і зачарування тим, наскільки таке мале створіння знає свої можливості і здатне довіряти людям, в руках яких опинилося.Дикий птах. Не рвався бездумно в політ, а усвідомлював, що ще не має достатньо сил, щоб летіти. Чекав і готував себе до моменту відльоту: чистив пір'я, тренував м'язи.

А момент цей був дуже хвилюючий і зворушливий.  За добу до цього птах став дещо агресивним, відмовлявся від їжі і почав тікати з гнізда при найменшій можливості. Отак ми і з'ясували, що, певно, вже час відпускати нашого Кузьму на волю, в небесні простори, де йому й місце. Я розуміла, що це буде неймовірне щастя, якщо він злетить, але водночас відчувала всеохопний сум від думки, що він нас залишить. Це мале довірливе створіння пробудило в мені хвилю любові, подібної якій я ніколи, певно, не відчувала ще. Воно хоч і було мале й беззахисне, але, на відміну від більшості з нас, здавалося, чітко знало, що йому потрібно і як треба діяти. І в нас, певно, сховане таке знання власного шляху, але ми настільки забили собі голови всяким несуттєвим і поверхневим, що вже не чуємо самих себе аж так глибоко. А воно чуло і знало. І цим викликало в мені захват і повагу.

 А в вибраний нами час у вибраному нами місці він полетів. І це було неймовірно, як і кожна мить його перебування поруч з нами.

Хвилини очікування. Він роззирався довкола, сидячи у відкритій долоні. Хтось із серпокрильців, що кружляли вгорі над нами, побачив його і почав кликати! Він відгукнувся милим протяжним писком. Кілька разів розім'яв крильця, оцінив ландшафт. І, врешті, відштовхнувшись сильними крилами від долоні, злетів, спочатку дуже низько, але так швидко. Серце завмерло від хвилювання, бо він наближався до огорожі стадіону, в яку міг врізатися, і тут Кузя почав набирати висоту і пішов рухатися по спіралі. За мить ми побачили його вже поруч з іншим серпокрильцем, а ще за мить, вони приєдналися до гурту таких самих крикунів і відрізнити хто є хто серед них вже було неможливо. А я стояла і плакала від такої дивовижі. Він зміг. Його покликали. Його зустріли. Він знав що і коли йому робити. Він повністю віддав своє життя в наші руки і ми зуміли його не загубити. Це була величезна перемога.

Сльози вдячності стоять у моїх очах щоразу, коли згадую про нього. Це був чудовий урок.

П.С. І як же воно мале любило, коли йому чухають під дзьобиком. Це була любов з першого дотику :). Домашні папуги ніколи мені такого не дозволяли.

Ранок

Хочеться, щоб кожен ранок починався легко, ніби день не матиме клопотів. Щоб повільно і з насолодою розтягнути заспані м'язи, неквапливо повернутися всіма відчуттями у цей світ, посміхнутися новому дню і з легкістю у нього пірнути. Щоб не полишало відчуття єднання з усім сущим, відчуття спокою та благополуччя, яким наповнена моя реальність. Щоб думки про майбутнє(якого може й не бути) не відтягували на себе увагу і не руйнували чарівність кожного окремого моменту. Хочеться сприймати все легше, з повним прийняттям. Бути гнучкою і рухатися згідно подій, що розгортаються. Вбирати максимум з того, що можна осягнути органами чуття і дякувати, що вони всі мені доступні. Насолоджуватися і діями і бездіяльністю. Просто бути і усвідомлювати себе частиною Цілого.

Подяки і відкриття

 Я дякую Всесвіту за можливість відчути те, що я відчуваю.

За час, коли я мала змогу лишитися на самоті і зрозуміти яка я є, коли більше нікого немає навколо. Це дало можливість наблизитися до розуміння того, що є моє, а що я, мимохіть, ловлю від інших і інтерпретую як своє власне, не знаходячи при цьому причин для появи деяких відчуттів, реакцій, емоцій, бажань. Звісно, це лише початок подорожі.

За час, коли я маю змогу бути чистою. Чим довше такі періоди тривають - тим яскравіше відчувається потім поява чужорідного в мені, тим сильніше бажання знову повернутися до стану внутрішньої чистоти та рівноваги.

За усвідомлення на власному досвіді процесів, які раніше були лише запозиченою з зовнішніх джерел інформацією: 

Що коли ти не приймаєш чужий негатив - ти його не примножуєш, а гасиш. Лишитися у рівновазі цінно не лише для мене самої, а й для того, хто з неї випав. Не піджививши чужу емоцію своєю енергією ти її вгамовуєш, таким чином даючи іншому можливість швидше врівноважитися. Принцип "око за око" більше не є ефективним(якщо взагалі колись таким був).

Що потрібна інформація приходить до мене тоді, коли в ній є необхідність.

Що коли насолоджуєшся всім, що робиш, встигаєш більше і не виникає відчуття браку часу(ти його ніби розтягуєш).

Але найцікавішим, певно, стало відкриття того, що протікання певного періоду свого існування можна програмувати, ніби "замовляти" наперед, яким ти хочеш бачити, наприклад, свій день(чи якусь окрему подію, зустріч і т. п.). І що в цьому процесі визначальну роль мають відчуття: потрібно всим собою відчути себе так, ніби все вже є таким, як ти бажаєш. Працюють не думки і плани, а відчуття з якими ми то вибудовуємо у своїй уяві. Звісно і тут я ступаю лише перші свої кроки, але успіхи тішать і надихають експериментувати далі.

Дякую за красу, що шириться навколо, що її так багато і вона така різноманітна.

Дякую за здатність її помічати, вбирати і насолоджуватися цим.

Життя дивовижне.

Без порівнянь

Не порівнювати себе з іншими, а рівнятися на свої власні потреби.

Яка різниця як у  когось, скільки і чого їм треба для щастя, якщо мене саму це щасливою не зробить, коли я то матиму, якщо мені цього не буде достатньо.

Заспокоювати себе тим, що у когось ситуація гірше за мою - то, насправді, не дуже заспокоює, а лише заохочує до лінощів.  Так само погоня за тим, що є у когось, а в мене нема, також не додає радості(може воно мені й не треба).

Ми всі різні, тому неправильно оцінювати свій рівень благополуччя, вдоволеності сьогоденням, через порівняння з рештою. Я така. І сьогодні мені треба оте і оте, і байдуже як там воно у інших людей.

Це не егоїзм - жити так, як хочеш ти, якщо ти сам докладаєш зусиль, аби покращити своє життя. Егоїзм - змушувати інших жити так, як ти хочеш.

Достатньо часу

Почну з того, що мені пощастило. Пощастило, що не треба вранці їхати на роботу через усе місто і ввечері так само повертатися у переповненому транспорті. Пощастило, що моя робота має не сталу навантаженість і поміж днями, коли буквально немає хвилинки глянути вгору, випадають такі, що я їх майже повністю можу присвятити чомусь іншому.

Чоловік каже часом, що я це знецінюю, але він просто не знає. Бо з ним я ніколи не ділилася тим, як всередині все це відчуваю.

    Звісно з часом яскравість цього усвідомлення зменшується і вільний час починає заповнюватися чимось геть не тим, чим варто було б. Тому я маю собі нагадати, що, якщо відкласти смартфон, то:

- у мене достатньо часу, щоб ретельніше доглядати за своєю шкірою

- у мене достатньо часу для здійснення всіх процедур, яких потребують мої зуби

- у мене достатньо часу на фізичні вправи

- у мене достатньо часу на вечірні прогулянки

- у мене достатньо часу на зустрічі з рідними та друзями

- у мене достатньо часу для роздумів над важливими для мене речами чи подіями

- у мене достатньо часу на все, чого я дійсно захочу.