Часом я підозрюю себе саму у цьому смертному гріху. І тоді я зупиняю себе. Я всіма силами намагаюся стриматися від того, щоб не нав'язувати своє бачення, свою допомогу. Стримуюся, щоб навіть не пропонувати її.
Коли ти дійсно, щось осягнув, хай воно лишається твоїм, принаймні поки хтось не спитає, не попросить поділитися. Це не робить тебе вищим за решту і не дає тобі права нав'язувати своє бачення іншим. Інакше вся твоя "продвинутість" і досі ретельно контролюється твоїм розумом, твоїм его. Воно просто знаходить собі нову забавку: вкотре підпорядковує собі твої найсвітліші прагнення і здобутки на шляху позбавлення від нього.
Ота напориста і тверда констатація власних поглядів на речі, власних віднайдених знань не лишає простору бути поруч тому, що йде з нею в розріз. Це викликає неймовірне відчуття дискомфорту. Важкість від того, як на тебе тисне чужа думка. Бажання тікати. І не тому, що ти докорінно з нею не згоден, а через те, як вона подається, як вона бажає бути нав'язаною, прийнятою, підтвердженою тобою. Вона сильна, здобута, можливо у важких потугах, вона ніби-то й запитує твого бачення, але чи готова почути його? Її єдине бажання почути підтвердження себе.
Зараз мені вже не хочеться комусь щось доводити. Кожен має повне право самостійно формувати свою власну істину. І те, що вона однакова, можливо і має своє підтвердження десь за межами фізичних наших втілень, але тут, на земному плані ми таки двоякі. Ми суміш небесного і земного кожен у своїх власних пропорціях, тому не можна відкидати жодне з них чи нехтувати проявами одного чи іншого. Треба навчитися інтегрувати у своє повсякденне існування обидва свої аспекти, щоб жоден не був занедбаний. Фізичне тіло не є в'язницею Духу, воно є його інструментом для здобуття нового досвіду, що неможливий без тіла. Кожен з наших органів чуттів унікальним чином поповнює скарбничку досвіду, розширює межі сприйняття цього світу на дотик, на смак, звук...І кожне тіло має свої індивідуальні пороги цих відчуттів, відтак, ми не можемо сприймати все однаково, ми не можемо однаково реагувати на одні й ті ж явища - і в цьому полягає наша унікальність, і в цьому причина відмінності у визначеній нами істині. Це спонукає з повагою ставитися до бачення інших.
Коли ти дійсно, щось осягнув, хай воно лишається твоїм, принаймні поки хтось не спитає, не попросить поділитися. Це не робить тебе вищим за решту і не дає тобі права нав'язувати своє бачення іншим. Інакше вся твоя "продвинутість" і досі ретельно контролюється твоїм розумом, твоїм его. Воно просто знаходить собі нову забавку: вкотре підпорядковує собі твої найсвітліші прагнення і здобутки на шляху позбавлення від нього.
Ота напориста і тверда констатація власних поглядів на речі, власних віднайдених знань не лишає простору бути поруч тому, що йде з нею в розріз. Це викликає неймовірне відчуття дискомфорту. Важкість від того, як на тебе тисне чужа думка. Бажання тікати. І не тому, що ти докорінно з нею не згоден, а через те, як вона подається, як вона бажає бути нав'язаною, прийнятою, підтвердженою тобою. Вона сильна, здобута, можливо у важких потугах, вона ніби-то й запитує твого бачення, але чи готова почути його? Її єдине бажання почути підтвердження себе.
Зараз мені вже не хочеться комусь щось доводити. Кожен має повне право самостійно формувати свою власну істину. І те, що вона однакова, можливо і має своє підтвердження десь за межами фізичних наших втілень, але тут, на земному плані ми таки двоякі. Ми суміш небесного і земного кожен у своїх власних пропорціях, тому не можна відкидати жодне з них чи нехтувати проявами одного чи іншого. Треба навчитися інтегрувати у своє повсякденне існування обидва свої аспекти, щоб жоден не був занедбаний. Фізичне тіло не є в'язницею Духу, воно є його інструментом для здобуття нового досвіду, що неможливий без тіла. Кожен з наших органів чуттів унікальним чином поповнює скарбничку досвіду, розширює межі сприйняття цього світу на дотик, на смак, звук...І кожне тіло має свої індивідуальні пороги цих відчуттів, відтак, ми не можемо сприймати все однаково, ми не можемо однаково реагувати на одні й ті ж явища - і в цьому полягає наша унікальність, і в цьому причина відмінності у визначеній нами істині. Це спонукає з повагою ставитися до бачення інших.
Немає коментарів:
Дописати коментар