Моя правда

Її марно шукати зовні, бо вона мусить бути прожита власним єством.
Для мене не може бути правильним те ж, що й для когось іншого. Тому, певно, і звуть істиною те, що ти осягнув на власному досвіді, те, що пройшло крізь тебе і лишило певні сліди. Та навіть тоді вони лише твої. Ти можеш скільки завгодно ділитися ними, але навряд чи хтось зможе осягнути твою істину саме такою, якою її відчув ти.
Банальна фраза про "слухати своє серце" за таких обставин видається не такою вже й банальною. Адже, як показує практика, на чужому досвіді далеко не заїдеш. Їхати, звісно, можна. І досить довго, і певною мірою успішно. Головне, щоб зупинившись одної миті, усвідомити, що ти дійсно задоволений і напрямком руху, і пройденим шляхом, і плодами на ньому здобутими.
 Я ні в якому разі не відкидаю  можливості використання для власного розвитку чужих здобутків. Безліч по-своєму геніальних людей дали цьому світу і нам, у ньому існуючим, незліченну кількість засобів, як матеріальних так і духовних, якими ми маємо можливість користуватися. І коли я вбачаю у певній техніці щось для мене потенційно корисне - я спробую. Значить мені це потрібно. Адже інакше воно б не з'явилося в моєму полі зору, не викликало внутрішнього зацікавлення.
Не все в решті-решт надалі стає в нагоді. Деякі речі без жалю і назавжди відкидаються. Деякі в процесі використання адаптуються під власні потреби. І геть мало таких, які продовжують використовуватися у тому вигляді, в якому були мною віднайдені. Останні або є досконало універсальними, або мають потрібний ефект, та при цьому не є мені зрозумілими у принципах своєї роботи.
Таким чином моя власна правда буде збиратися із дрібних фрагментів доти, поки я дихаю. Існуюча картина буде доповнюватися і змінюватися відповідно до потреб мого сьогодення.
І хай не все в моїх рішеннях і варіантах реалізації буде зрозуміле іншим. Значно важливіше усвідомлювати свій власний внутрішній відгук на дії, оту чисту радість від руху правильним шляхом.