пʼятницю, 20 жовтня 2017 р.

Відповідь

Я пам'ятаю той день, коли ви мали повертатися додому після кількох днів, проведених у Білій Церкві. Тих днів, коли ви виконували підготовку до запуску білоцерківського філіалу.
Як же мені не хотілося, щоб ти їхав.
Це здавалося безглуздими дівчачими фантазіями, адже хто я, хто ти, і на якій підставі у мені могли виникнути такі відчуття?Але вони були. Дуже хотілося обійняти тебе міцно-міцно. Дуже хотілося затримати ще хоч на день, але ти зовсім не звертав на мене уваги. Та й чому мав би то зробити?  Воно ще тоді все починалося. А ти лише зараз, коли минуло майже десять років, питаєш чи подобаєшся мені.
Я йду додому , думаю про те, що за кілька годин туди прийдеш і ти. І не можу досі повірити, що це той самий ти, якого я мовчки так не хотіла відпускати тоді, десять років тому, якого більше не сподівалася колись побачити, бо не було між нами нічого спільного.
Тепер ми засинаємо і прокидаємось в одному ліжку. А ти питаєш, чи подобаєшся мені. Посміхаюсь. Відповідь здається очевидною.  А я і досі не можу повірити, що все так.

Немає коментарів:

Дописати коментар