Пилюка

Щось нове з'явилося у моєму погляді на людей. Помічаю, що більшість із них ніби "притрушені пилюкою", шаром чогось, що не є ними, що не є добрим, чи просто вартим того, аби таки бути. Я бачу це майже фізично. Хочеться знімати з них ці маски, змивати оте нашарування, під яким вони інші, більш природні і живі. Хочеться їм самим показати які вони насправді красиві.

Розбалансовано

Припинити бігти одночасно в кількох напрямках.
Виділити для кожної справи свій відрізок часу таким чином впорядкувавши думки. Здавалося б просто, але ж... багато з того, що відбувається в режимі реального часу потребує вирішення прямо зараз, паралельно з задачами, які вже у процесі реалізації. Бракує рівноваги всередині, аби балансувати отак, залишаючись розслабленою.
Втома?

Дистанції

Там, де їх могло й не бути, вони, нездоланні, нами ж і створені.
Так тонко і майстерно, що самі дивуємось: коли, як, хіба ж це я власноруч?..
І стоїмо навпроти, мить тому ще з милими посмішками, та вже у стані війни. Чи один з одним, чи кожен сам з собою.
Скільки їх ми вибудовуємо у найрізноманітніших напрямках навкруг себе, аби лиш не відкрити своєї вразливості. Та навіть показавши її на мить, віддаляємось за тим ще більше. Навіщо? Ступивши крок вперед, відступаємо тричі назад.
Не всім цікаво встромляти ножі в наші рани, та, спробувавши одного разу, очікуватимеш таки цього й там, де його не може бути в принципі. Можеш навіть нескінченно звинувачувати себе у тому, що людям так хочеться, бо ти чимось саме на це заслуговуєш, але ж, уроки у вас спільні. Все пов'язане з усім у світі. Не всі однаково використовують надані можливості. Але для того, щоб переконатися у цім, неминуче потрібно таки нищити деякі дистанції.
 

Життя зі своїми уроками

Воно не має на меті покарати нас, чи змусити страждати без будь-якої на те причини.
Все в нього логічно і гнучко сплановано, гнучко - бо плани міняються в залежності від певних наших дій і кроків.
Часом наші уявлення про нас самих і те, якими нам варто бути, не збігаються з його намірами. Та вже не одноразово була змога переконатися, що не завжди ми  здатні обрати найкращий для себе варіант. Його рішення, яким ми опиралися,  в результаті виявляються кращими за наші. Тут важливо лише  уловити зв'язок.
У нього немає наміру вести нас геть від нашої природи. Скоріше воно підштовхує всіма можливими способами до того, аби ми все більше ставали собою справжніми, такими, як було задумано. І лише у певний момент, озирнувшись, ти побачиш що і для чого було.
Життя - процес повернення до себе самого, процес пошуку і відкриття того, що було в тобі завжди, процес пізнання того, чим насправді ти завжди був поза всіма ролями, уявленнями, переживаннями, бажаннями, успіхами та невдачами. 

Коли на самоті

Бувають періоди, коли ти сам на сам зі своїми відкриттями, які крім тебе нікому не потрібні, досягненнями, які нікому не цікаві і світоглядом, який нікому не зрозумілий.
І хочеться в якусь мить покинути всі оті здобутки і повернутися туди, де навколо все звичне, і бути також звичним для свого оточення.
Вони можуть тягнутися роками ці періоди.
Але прийдуть, колись таки прийдуть ті, хто зрозуміє і оцінить тебе нового, з усіма твоїми здобутками  і відкриттями. І новий, ще вчора такий самотній, часом чужий і незрозумілий  порожній світ потроху наповниться новими світлими людьми, що любитимуть тебе теперішнього з усім, що в тобі є.
Треба просто перечекати.

Є таке явище

Є таке явище: повага до чужих почуттів.
Її не можна вимагати, як і будь-чого іншого, в принципі. І, можливо, я сама не завжди її проявляла, тому і маю тепер оте, що маю. Та вона потрібна мені. Для мене важлива її присутність з боку людей, які мені важливі. Бо, як не парадоксально,  відсутність цієї поваги з боку сторонніх людей не так зачіпає.