понеділок, 15 лютого 2016 р.

Без відповідей

Коли ти весь час чимось зайнятий, такі питання не виникають. Цей жахливий стан відступає. Ти крутишся, бігаєш, щось починаєш, щось завершуєш, не зупиняючись, бо нема часу. Але як тільки навколо виникає тиша - він повертається знову. Знову постають переді мною питання, на які ніхто не зможе дати відповідь. Чужих відповідей багато. До якогось моменту вони цілком мене задовольняли, але щось зламалось. Я маю знайти свої власні. Я стомилася вірити. Я мушу знати.
Часом я буваю щаслива, усвідомлюючи повну відсутність сенсу у моєму житті. Це так легко і радісно: просто бути, тішитися з того, що відбувається і розуміти, що ні що не є важливим. Але бувають моменти такого відчаю, коли все в мені кричить "Господи! Та навіщо ж ми тут? Для чого ти мене сюди послав?" І ніби є у мене призначення: робота Твоя, Боже, яку я виконую з радістю і добросовісно. Але навіщо? Яка мета? Навіщо Ти через мене допомагаєш боротися іншим з їхніми демонами? Хіба їх Ти створив з уже вбудованим від самого початку сенсом?
Я не хочу вигадувати його собі. Але й не можу нікому відкрито зізнатися в цьому. Бо є люди, через наявність яких не можу собі дозволити відв'язатися від усього повністю. Мені не страшно того, що буде потім і як це буде. Я просто не бажаю засмучувати їх. Просто коли на мене хтось розраховує - я відчуваю необхідність бути готовою прийти на допомогу. Іноді цей обов'язок дуже обтяжує. Обмежує мою свободу, з якою я навряд чи знайшла б що зробити, якби вона стала абсолютною. Мене обтяжує наявність залежних по різних причинах від мене людей. І я не хотіла б збільшувати їхню кількість, що неодмінно станеться, якщо колись у мене з'явиться власна сім'я. І звідси у мене починається ще одне запитання: навіщо? Чому більшість прагнуть створити її? Чому так важливо народжувати дітей? Істот, які так само як ми прийдуть сюди без сенсу і або вигадають його для себе, або так, як я, в якийсь момент зупиняться і не зможуть знайти відповіді: "навіщо ми тут?"
Я ні в якому разі не бажаю собі смерті. Не раніше, ніж Ти, Боже, вирішиш, що вже час. Але все ж я чомусь вважаю, що лише вона здатна звільнити мене від роздумів, що відповіді я так і не знайду, перебуваючи тут. Тому я б хотіла знати що маю робити, аби ніколи більше не народжуватися. Я хочу, щоб це було останнє моє життя на цій планеті, останнє втілення моєї душі.

Немає коментарів:

Дописати коментар