пʼятниця, 6 лютого 2015 р.

У центрі катастрофи

Прикро визнавати, що істино хтось сказав: "Як би не було кепсько - завжди може бути ще гірше". Зараз здається, що цьому просто таки немає меж. Але в той же час десь ледь чутно тьмяніє віра у те(чи, радше, знання того), що завжди бути так не може, що найтемніша ніч - перед світанком, що після бурі неодмінно наступає тиша і спокій.
І, може, й добре, що на фоні того, що розривало моє серце, з'явилося щось, що винесло мені мозок і щось, що виснажило моє тіло - так легше буде перечекати той час, що необхідний, аби загоїтись.
Минуло 10 років, відтоді, як трапилося щось подібне: коли якось одночасно паскудно все і скрізь.  Але тепер у центрі катастрофи залишається малесенький острівець спокою. Хоч часом він і губиться у руйнівних хвилях мого неспокою, але все частіше я таки відчуваю його ледве вловиме тепло.

Немає коментарів:

Дописати коментар